Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сергій Мирний, учасник ліквідації аварії, у 1986 році після аварії на ЧАЕС очолював загін радіаційної розвідки і працював у зоні ураження.
Розмову з ним оприлюднила 26 квітня АрміяFM.
Думав, що навчання
— На Чорнобилі я був не в перших лавах, а, в других. Чисто випадково. Я жив тоді в Харкові, хімік за цивільним фахом, з університетською освітою і з військовою спеціальностю — командир радіаційної хімічної розвідки. Був приписаний до єдиного полку хімзахисту на території Київського військового округу. Мені подзвонили на роботу і в гуртожиток, сказали, що маю прийти до військкомату. Я подумав, що хочуть забрати на польові навчання. І це перед святами! А там же нічого було робити, крім пиячити. Ну і я вирішив зберегти здоров’я від надмірного вживання алкоголю. Думаю, піду після свят. І потім, коли перша зміна одержала максимально допустимі дози і повернулася, я пішов їм на заміну і через 2,5 місяці з’явився в Чорнобильській зоні, де відпрацював 35 днів в єдиній роті, яка, власне, займалася моніторингом і території навколо, території в межах площадки АЕС.
Що робили
— Ми працювали на головний військовий штаб ліквідації наслідків. Я уточняв в штабі наказ, а потім розсилав всі екіпажі на броньованих розвідувальних машинах по маршрутах. А сам сідав на свою командирську броню і їхав по своєму маршруту. Це був і Рудий ліс, і ставок охолоджувач, багато ми їздили. Під кінець дня поверталися на стоянку, здавали данні з маршрутів до штабу. Далі вечеря, раз в три дні ми встигали помитися в душі в таборі 25-ї бригади хімзахисту, де близько трьох тисяч чоловік було. А потім починається колосальна паперова робота, дози підбити, які машини справні, які люди одержали, не одержали, дози, хто які маршрути знає, до ранку треба підготувати наказ, підбити підсумки попереднього дня і підготувати наказ на розвідку на наступний день.
Які наслідки
— Я отримав дозу радіації, яка істотно перевищує, звичайні, нормальні, але вона в межах радіаційної травми, тобто організм за пів року після повернення відновився, ну і ніяких прямих радіаційних ефектів, скажімо так, і всіх цих міфічних наслідків, які приписують, я на себе не відчуваю. Організм наш неймовірно міцний, і він може переносити великі дози радіації. Тобто зрозуміло, що велика доза вона може вбити будь-кого. Але в принципі ми можемо вносити досить великі дози, от я і мої колеги, і причому ті, які одержали набагато більше дози, ніж я, і до цього часу живі та працюють, ми якраз таке наочний доказ цього. А оця система, вона тебе тисне і в таборі до нас у розвідку просилися, це було як заохочення, розумієте, як нагорода, а покарання це було тинятися у штабі, виконувати якісь роботи, ходити на шикування, ще щось таке, що дістає набагато більше. А так ми поїхали в зону, одержали завдання і все, ми вільні люди. Є завдання, ми самі знаємо, як його краще зробити і тут ніхто над головою не стоїть. Ну і начальство не дуже лізе туди, де радіація.
Висновки
— Є маса очевидних уроків Чорнобиля, я не хочу їх повторювати, але найбільш глибокий і найбільш перспективний, так би мовити, далекоглядний урок Чорнобиля і урок, який ще не відбувся, скажімо, не засвоєний, він навіть не розпочався. Ні, він розпочався, але він йде під землею, його не видно. Це те, що насправді відкриття радіоактивності, іонізуючого випромінювання і ядерної енергетики, воно відбулося всього-навсього 100-100 років тому назад, а це явище принципово іншої природи, ніж ті, що ми бачимо у повсякденному житті.І технічно ми їх великою мірою освоїли, бомбу зробили, атомну енергію зробили, ми це в медицині використовуємо, ну і так далі. А культурно ми до цього ще дикуни. На рівні загальної культури. Інший висновок менш оптимістичний, ну не менший, перший теж важливий, а другий, що людина неймовірно вразлива як істота із розвиненою психікою, з душею, так би мовити, і як соціальна істота. І от ці всі реакції, які пов’язані з інформуванням, дезінформуванням, відсутністю інформацій про радіацію, ну і про інші ці інциденти, і про те, як суспільство реагує на ось такі травматичні події, ну взагалі травматичні події, особливо радіаційні, а реагує воно негативним чином. Розумієте, примножуючи, по суті, негативний вплив, часто досить обмежений, радіаційних інцидентів на здоров’я.
Як повідомляла АрміяInform, Президент України Володимир Зеленський відгукнувся на 40-ві роковини вибуху на Чорнобильській АЕС.
