Натомість Сили оборони України активно розвивають безпілотну компоненту для масового ураження ворога. Так, з літа 2025 року ефективність лише Сил…
Влітку 2023-го саме починалася операція на лівому березі Дніпра, і потрібні були добровольці-човнярі. Напруження було колосальним.
«Човни ходили як рейсові маршрутки — тільки не за графіком». Історія «драйвера», який понад 100 разів форсував Дніпро
У цивільному житті військовослужбовець 39 окремої бригади берегової оборони «Колючий» займався промисловою риболовлею на маломірному судні. У військо прийшов як гранатометник.
Тоді він і гадки не мав, що повернеться до штурвалу човна, але вже як «драйвер», який переправлятиме групи бійців на лівий берег Дніпра та острови, і відповідно забиратиме звідти.
«Колючий» — кремезний та високий чоловік — на перший погляд здається суворим. До моменту, доки не усміхається, коли чує, що до нього звертаються на ім’я.
«Віталій… Я вже й забув, коли мене так називали. Звик тут, що кличуть позивним. Вдома теж. Бо „Колючим“ мене охрестили ще в дитинстві — якось приніс у дитсадок колючки і трохи там поганяв дітлашню, відтоді мене навіть батьки так називають», — розпливається в усмішці.
Управління човном — надзвичайно важлива місія під час амфібійної операції. І так само небезпечна, адже йти доводиться під щільним вогнем, а укриття на воді не знайдеш. Попри це, «драйвер» має продовжувати рух, зберігати спокій, не втрачати концентрації. І при цьому транслювати упевненість бійцям, які сидять на човні поряд з ним, не виказуючи власного страху.
«Працювали і вдень, і вночі. Втомлювався так, що спав стоячи»
«Колючий», за його словами, завжди почувався на воді, немов удома. Знався на човнах, умів не тільки кермувати, але й за необхідності щось полагодити. Тому швидко відгукнувся на заклик командира доєднатися до групи «драйверів». Тоді, влітку 2023-го, саме починалася операція на лівому березі Дніпра, і потрібні були добровольці-човнярі. Напруження було колосальним, робота — майже цілодобовою.
«Коли ми почали штурм лівого берега, працювали і вдень, і вночі. За добу я міг виїжджати сім разів і більше. Постійно чергували на березі біля човнів. Втомлювався так, що спав стоячи. Тоді „драйверів“ було небагато, постійно треба було здійснювати ротації груп, евакуацію поранених. Човни ходили як рейсові маршрутки, тільки без графіка», — згадує він.
На той час ніхто не мав досвіду участі у амфібійних операціях. Всьому навчалися, так би мовити, в бою. «Колючий» згадує, як довелося діяти, коли на човен вперше полював FPV.
«Якось після обіду забирав поранених. Йдемо Дніпром, раптом чую позаду незвичний звук. Дивлюся на бійця, який сидить на носі човна лицем до мене, і бачу, як він інстинктивно закриває очі, немов перед ударом. Я машинально звертаю убік — у цей час в кількох метрах від нас вибухає FPV. Це було вперше на моєму досвіді. Після цього ми почали вчитися тікати ще й від дронів. Поставили РЕБи на човни», — розповідає «Колючий».
«Якщо човен ставав, гребли веслами, шоломами, автоматами — хто чим»
Усі човни завжди були напоготові, бо задача могла «прилетіти» у будь-який момент. Командування дає маршрут, точку, куди треба дістатися, і — вперед. Дуже важливо, зауважує «Колючий», розуміти, як ти будеш пересуватися, скільки часу маєш на очікування, де саме на тебе чекає група. Кожен виїзд — це лотерея. Бо стріляти по тобі будуть у будь-якому випадку. Задача «драйвера» — мінімізувати ризик влучання по човну.
«Звісно, в бойових умовах керувати човном набагато складніше, ніж в мирний час. Ти йдеш під артилерійськими та мінометними обстрілами, за тобою слідкують FPV, „мавіки“ зі скидами тощо. Постійно треба маневрувати, дрифтувати, не втрачаючи при цьому самоконтроль, — пояснює військовослужбовець. — Головне — не розгубитися. Мати план дій на будь-який випадок. Зокрема, знати, що робити, якщо раптом човен зупиняється на воді через пошкодження. Тоді треба запитувати другий човен, який візьме тебе на буксир. На місці стояти не можна! Бо човен — це завжди першочергова ціль. Якщо траплялося стати на воді, ми гребли веслами, шлемами, автоматами — хто чим. Аби лиш рухатися».
Уміння ухвалювати екстрені рішення для «драйвера» — безцінне. Часто воно рятує життя не лише керманичу, але і його пасажирам.
«Була ситуація, коли ми йшли двома човнами до лівого берега. На підході росіяни так почали крити узбережжя, що неможливо було навіть наблизитися до берега. Тоді ми з напарником, який кермував другим човном, зробили хитрий маневр. Один брав на себе вогонь, підходячи ближче до противника, а інший у цей час висаджував одних і забирав інших. Потім ми помінялися ролями. Це було спонтанне рішення, але воно виявилося дуже ефективним», — говорить «Колючий».
«Коли показуєш страх, на човні починається паніка»
«Драйвер» бере на себе величезну відповідальність за побратимів. Думка про те, що саме від тебе залежить, чи дістануться вони до точки призначення, є, з одного боку, найбільшим моральним тягарем, з іншого — найвищою мотивацією. Особливо коли ти забираєш групу з завдання чи евакуюєш поранених.
«Насамперед ти усвідомлюєш, що на тому березі на тебе чекають люди, які протягом довгого часу виконували виснажливі бойові завдання, зокрема, й поранені. Їх треба якомога швидше доправити у безпечне місце, до медиків тощо. Ось це мотивує найбільше. Ти думаєш не про себе, а про них. Знаєте, коли я потрапив у шпиталь, до мене приходили ті побратими, яких я врятував чи вчасно вивіз. Дякували мені, підтримували, і це реально додавало сил», — каже «Колючий».
Човнярі, хоч і є «козаками із залізними яйцями», як називає колег «Колючий», так само змушені боротися із власними емоціями, долати страх, невпевненість.
«Перед виїздом я постійно собі говорив, що все буде добре. Молився. А під час роботи завжди намагався бути на позитиві. Анекдоти, жарти, якісь історії травив. Коли нас обстрілювали, кричав: „Що, п…ри, закінчилися нормальні боєприпаси, що ви по нас дитячими петардами стріляєте?!“ Ти не маєш права піддаватися слабкості. Коли ти показуєш свій страх, на човні починається паніка. Тому ти смієшся і навіть співаєш», — пояснює «драйвер».
«Після повернення я традиційно йшов на крапельницю… Іноді здавалося, що крові в моєму організмові більше немає — лише хлоргексидин у венах»
Найбільш хвилюючий момент у поверненні, зауважує «Колючий», — коли човен проходить найнебезпечнішу зону на воді, і хлопці розуміють, що найгірше позаду.
«Я починаю спокійно їхати, підкурюю цигарку, всі одразу розуміють, що можна розслабитися. Атмосфера на човні моментально змінюється, зникає напруга. Часто хлопці співають гімн України. Це незабутня картина — човен на Дніпрі, з якого несеться „Ще не вмерла України ні слава, ні воля“. Усі обговорюють, що робитимуть, коли прибудуть на базу. Всі щасливі, ти дивишся на них і теж відчуваєш ейфорію».
Дві обов’язкові «процедури» після завершення роботи — поспати і навідати медиків.
«Після повернення я традиційно йшов на крапельницю. Контузій у мене ой як багато! Іноді здавалося, що крові в моєму організмові більше немає — лише хлоргексидин у венах», — каже «Колючий».
«На навчанні за кордоном додав трохи елементів у їхню програму занять»
Загалом він здійснив понад 100 рейсів на лівий берег як «драйвер».
«Точну кількість не рахував, для мене це не мало жодного значення, та й часу для таких підрахунків не було. Легких виїздів, тобто без обстрілів, за цей час було всього два. Всі інші — по-своєму складні», — знизує плечима «Колючий».
Зараз свій досвід він передає побратимам, зокрема, й новоприбулим бійцям.
«Пояснюю нюанси поводження з човном, особливості керування цим транспортним засобом. Подолання водної перешкоди — це специфіка нашої бригади, тому кожен має оволодіти базовими навичками. Зовсім необов’язково, що людина буде виконувати функції „драйвера“, але потрібно, щоб вона знала, як правильно завантажитися і вивантажитися з човна, на якій швидкості можна маневрувати, де треба скинути газ, щоб не перевернутися. Бо траплялося, що „драйвер“ зазнавав поранення, а хлопці навіть не знали, як запустити двигун. Виходили по рації, і їм пояснювали, що робити. Краще цьому навчитися заздалегідь», — упевнений «Колючий».
Він мав нагоду поділитися своїми знаннями і з іноземними інструкторами, коли був на навчанні за кордоном.
«Ну, так, трохи додав елементів у їхню програму занять. Щоб військові могли не просто покататися на човні, а зімітувати бойові умови. Наразі підрозділи, які брали участь у форсуванні Дніпра, мають унікальний досвід, який вже вивчають у військах країн-партнерів. Тому вони були вдячні мені за пропозиції».
На запитання, чи хотів би повернутися колись до своєї цивільної спеціальності, «Колючий» відповідає коротко і категорично: «Ні».
«У човен сяду, рибалити буду, а от працювати постійно на воді більше не зможу, якщо чесно. Занадто багато спогадів про ситуації, які я не хотів би переживати знову навіть подумки. Краще піду щось будувати», — резюмує він.
Фото з особистого архіву 39 ОБрБО. За сприяння Аліни Логвиненко
