Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
«Перехід на натовські стандарти». Ця сентенція набула особливої популярності після того, як у підрозділи Сил оборони почали масово надходити зразки західної зброї.
Власне кажучи, ще до початку широкомасштабного російського вторгнення українські зброярі конструювали зразки автоматичної зброї з можливістю, за зміни ствола, застосування її з патроном калібру 5,56. Але найбільш «альянсові зразки» асоціюються в широкому загалі з артилерійськими 155-мм снарядами.
Та як дізнався від експерта кореспондент АрміяInform, насправді отого самого стандарту НАТО на набої для західних гаубиць просто не існує. Про це розповів відомий дослідник військової техніки та озброєння, доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук.
— Андрію Івановичу, так що там не так з нашою ідіомою «натовський стандарт для артилерійських набоїв»? Що саме руйнує усталене, принаймні для мене, формулювання?
— На початку нашої розмови — невеличке попередження. Чимала частина моїх відповідей не адресовані фахівцям-артилеристам: не виключено, що, як практики, з якимись з моїх думок вони не погодяться. Тому буду тлумачити своє бачення саме як для пересічних читачів вашої агенції. Отже, спробуємо розібратись зі стандартами НАТО в галузі артилерії, а саме — зі 155-мм артсистемами, які з весни 2022 року надходять на озброєння Сил оборони України.
Так от, коли я почав трошки розширювати свій світогляд, щоб розібратись з поняттям «стандарт НАТО», то дійшов парадоксального висновку — цього стандарту не існує!
— Отакої. Додайте деталей!
— Точніше, є певні загальноприйняті норми, але вони охоплюють тільки деякі параметри гармат і боєприпасів — навіть не всі ключові. Допомогла мені в цьому робота польського експерта Антоні Вальковського.
Почнемо з того, що наприкінці 2009 року США, Німеччина, Велика Британія та Італія підписали документ під назвою Joint Ballistics Memorandum of Understanding, більш відомий за абревіатурою JBMoU. Пізніше до нього приєднались й інші країни НАТО.
— Що ж регулює цей Спільний меморандум щодо порозуміння у сфері балістики?
— Перш за все: JBMoU не встановлює стандарт для снарядів. Крім калібру 155 мм, він не визначає жодного іншого параметру снаряда — довжини, маси тощо. Часто «стандартним натовським» снарядом називають англійський L15 масою 43,5 кг, але він прийнятий лише як своєрідна точка відліку, але аж ніяк не стандарт.
Вироблені у Франції (LU 211), Німеччині (DM121), Норвегії (NM269), США (M795), Швеції (Sgr m/77), Словаччині (Ofd MKM) та інших країнах НАТО снаряди відрізняються від L15 довжиною, масою, вмістом і типом розривного заряду.
Мабуть, не потрібно додавати, що інші типи снарядів (освітлювальні, димові, касетні, навчальні та ін.) мають ще більш різноманітні параметри, що впливають на балістику та дальність. Для стволів теж велика кількість ключових параметрів не визначена — ані кількість і глибина нарізів, ані крок нарізів (відстань, за яку снаряд робить один оберт довкола власної осі).
— Ну, далеко не всі наші читачі почнуть перекладати текст угоди, посилання на яку ми розмістили вище. То розкажіть, що ж саме визначає JBMoU?
— По-перше, довжину ствола 155-мм артсистеми — 39 або 52 калібри. До першого належать, зокрема, відомі у нас причіпні М777, FH 70, самохідні М109 (від варіанту А2 і вище), AS 90, до другого — CAESAR, PzH 2000, «Краб», «Богдана»…
Є й проміжна опція — 45 калібрів. Вона використовується в низці артсистем (наприклад, південноафриканській G6), але меморандумом JBMoU не охоплена.
По-друге, це об’єм зарядної камори — 18,5 л для 39-каліберного ствола і 23 л для 52-каліберного.
По-третє, максимальну кількість модулів метального заряду. Там їх відповідно п’ять або шість;
І по-четверте — початкову швидкість снаряда L15 під час стрільби з артсистеми зі стволом даної довжини й відповідною кількістю модулів метального заряду.
— Ну, скажімо, тепер вже визначимо її як умовна «стандартизація» НАТО, вона ж була покликана привести до єдиного зразка і зробити взаємозамінними типи озброєння в Альянсі і в його партнерів?
— Хоча ці критерії істотно обмежують свободу зміни тактико-технічних параметрів бойових засобів, відомі випадки, коли певний снаряд і заряд, сумісні з JBMoU, не можуть використовуватись з гармати, яка… теж відповідає цьому меморандуму!
— Як таке можливо?
— Уся справа в обмеженій кількості параметрів, які прописані в JBMoU. Наприклад, меморандум визначає об’єм зарядної камори, але не її форму. Внаслідок цього, скажімо, новий французький снаряд LU220, важчий і довший від LU211, з удосконаленою аеродинамічною формою, може вистрілюватись із САУ CAESAR на дальність 44 км — на максимальному заряді з шести модулів.
А от з польського «Краба» на шести модулях цим снарядом вже не вистрілиш — просто затвор не закриється… Кількість модулів меморандумом визначена, а от їхня форма чи маса — ні.
— Тобто з однозначним еталоном для набоїв якось не склалося?
— У різних країнах використовується безліч типів боєприпасів з різними параметрами і характеристиками. Кожна сертифікація артсистеми з новим снарядом та/або метальним зарядом вимагає створення нових таблиць стрільби.
Як показує практика, однаковий калібр, довжина ствола й об’єм зарядної камори є недостатніми критеріями для досягнення повної взаємозамінності бойових засобів.
Хоч меморандум був ухвалений якихось півтора десятиліття тому, він уже встиг застаріти — бо не визначає вимог щодо системи для програмування все більш популярних електронних запалів, комплектів модулів корекції траєкторії польоту або високоточних снарядів.
Така от ситуація… Стандарт начебто і є — але він не забезпечує повної уніфікації.
До речі, якщо вас цікавить спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
