У 2014 році вони були школярами та випускниками, а у 2026-му стали досвідченими лідерами, командирами. Вони тримають лінію фронту, контратакують,…
На фронті кожен воїн має свою історію, сповнену випробувань, болю та незламної волі до життя. Одна з таких історій належить 26-річному сержанту з Черкащини, якого побратими знають під позивним «Золотий».
Історію бійця оприлюднили на сторінці 101 окремої бригади охорони ГШ ЗСУ імені генерал-полковника Генадія Воробйова.
Його шлях у війську розпочався ще у 2019 році, коли він проходив строкову службу в 101 окремій бригаді охорони Генерального штабу ЗСУ. Сьогодні він — бойовий медик, який врятував не один десяток життів.
Його медична кар’єра почалася несподівано. Перед ротацією на Донецький напрямок командир запитав, чи згоден він стати бойовим медиком взводу. Хоча спочатку ентузіазму було небагато, хлопець швидко зрозумів: ця місія — його покликання. Він відчув це тоді, коли вперше врятував побратима.
Медик, воїн, рятівник
Робота на передовій — це не лише перев’язки та турнікети. На передовій інколи доводиться брати до рук зброю і разом із побратимами відбивати ворожі атаки. «Золотий» виконував не лише медичні завдання, а й безпосередньо брав участь у бойових діях.
Одного разу, в районі Костянтинівки, він став свідком влучання снаряда у будинок, де перебували три жінки й дитина. Одна з них зазнала тяжких поранень — сержант миттєво надав допомогу, наклав турнікети і доправив її до лікарні.
Проте був випадок, який запам’ятався йому найбільше. Солдат, з яким у нього не склалися стосунки, дістав важке поранення — вибух ВОГа відірвав йому руку. Попри попередні конфлікти, «Золотий» миттєво кинувся рятувати товариша, наклав джгут і зробив усе можливе, щоб зберегти йому кінцівку.
Вижити в пастці: тиждень між життям і смертю
«Нас було 15 людей (разом з іноземцями із суміжного легіону), з яких десять — важкопоранені, решта — виснажені до межі. „Дракон“ — мій побратим — періодично непритомнів: у нього були зламані ребра, перебиті ноги. Інших не засуджую — вони просто не могли його евакуювати, бо самі ледь трималися на ногах. Але я не зміг залишити його напризволяще», — пригадує «Золотий».
Він тягнув пораненого 1,5 км під обстрілами, кілька разів падав, але знову піднімався. «Дракон» ридав і просив покинути його, рятуватись самому, але Денис не відступив. Зрештою, вони знайшли прихисток у розбитій будівлі. Тиждень — без води, без їжі, з мінімальними медичними засобами. Лише іноді дрони скидали їм найнеобхідніше.
«Я був єдиним медиком для десяти поранених. Уламкові й кульові поранення, опіки, контузії… Вони бачили в мені свою останню надію. І я не міг їх підвести», — згадує сержант.
Дивом вижили всі. Але «Дракона» довелося тягти ще три кілометри. «Не питайте як, просто знайшлися сили. Я не міг його залишити».
«Буду відвертим: ми всі не раз прощалися з життям. Але коли ти дивишся на металевий жетон з відбитками рук дружини й двох маленьких доньок, згадуєш, чому ти тут. І розумієш: не маєш права здатись».
Ціна служби
Одного дня «Золотий» вийшов на спостережний пункт подихати свіжим повітрям. Вибух снаряда відкинув його на десять метрів. Він вижив, але назавжди втратив слух на одне вухо. Наразі проходить лікування і реабілітацію, однак не має наміру залишати службу. «Я давно міг би списатись, але свідомо відтягую до критичної межі», — каже він.
Його родина теж сплатила велику ціну за війну: один брат зник безвісти, інший — інвалід. Але сержант не збирається відступати. «Я бачив, що таке „русскій мир“, і зроблю все, щоб захистити свою сім’ю та Україну», — говорить він.
Ця історія — лише одна з тисяч, що творять хроніку сучасної української армії. Герої серед нас, і «Золотий» — один із них.
Як повідомляла АрміяInform, він не рахує збитих цілей — просто робить свою справу. Його позивний Freed, і він — один із тих, хто щодня перетворює українське небо на неприступну фортецю. Льотчик-винищувач 114 бригади тактичної авіації працює на МіГ-29, нищить ворожі ракети, дрони-камікадзе, а також виконує точкові удари по окупантах.
