Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Зараз старший солдат Владислав Базака з позивним «Хрестик» несе службу в Лубенському районному ТЦК та СП на Полтавщині. Однак у тил військовий потрапив не з власної волі — важке поранення не лишило йому змоги повернутися на передову.
Про рішення піти служити добровольцем, бойовий шлях та унікальний бій, в якому троє українських бійців відбили штурмову групу з 25 окупантів завдяки вигадці з відром, військовий розповів АрміяInform.
Зголосився добровольцем, бо «почала гризти совість»
У Збройних Силах Владислав із 2020 року — відтоді як прийшов на строкову службу. На початку 2022 року він саме повертався до цивільного життя.
— До армії я працював з 18 років за кордоном. Думав відслужити і поїхати туди знов — заробити на будівництві. Але не вийшло — не дозволили обставини, — розповідає військовий.
Обставинами Владислав називає широкомасштабне вторгнення — для нього воно почалося заледве через півтора місяця після повернення додому, після півторарічної строкової служби у Збройних Силах.
— Мені тоді так хотілося просто побути вдома з батьками, з рідними. Тому відразу 24 лютого я не пішов. Але вже за кілька днів почала гризти совість через те, що там воювали молодші за мене хлопці, яким було по 18‒19 років. Мені тоді був 21 рік, — пояснює він своє рішення зголоситися добровольцем.
Починав з «прадідівського» кулемета Дегтярьова
Попри півторарічну строкову службу, Владиславу знадобилась додаткова підготовка, адже його призначили на посаду кулеметника. Чудово знаючи автомат Калашнікова, досвіду користування іншою зброєю боєць не мав.
— Півтора року я прослужив з автоматом АКС — добре його знав. А от з кулеметом у мене взагалі не було досвіду. Спочатку дали кулемет Дегтярьова — це стара зброя, ще прадіди з ним бігали, — посміхається Владислав.
Вчили, розповідає військовий, ретельно. Завдяки цьому впродовж місяця він вивчив кулемет не гірше, ніж колись автомат Калашнікова за півтора року.
Згодом уміння швидко вчитися і допитливо засвоювати нове стане бійцю у пригоді під час роботи з новими зразками іноземної зброї, тож вивчення «прадідівського» кулемета не стало даремним.
Найкраща підтримка — бойові побратими
Бойовий шлях Владислав розпочав у липні 2022 року на Донецькому напрямку. Не приховує, що в першому бою, не маючи жодного досвіду реальних бойових дій, дуже злякався.
— Виїхали о третій ночі й о четвертій годині зайшли на позиції. А зранку почався обстріл. Фосфор по нас кидали, били мінометами, танками. Я тоді дуже сильно злякався, — згадує військовий.
Витримати перші кілька днів боїв, визнає військовий, стало важким випробуванням. Зробити це вдалося завдяки бойовим побратимам, які підтримували і допомагали один одному.
— Коли ти на позиціях, то там трошки інша аура та обстановка — гумор у нас своєрідний. І якось це допомагає заспокоїтися, опанувати себе. Перший час, звичайно, дуже страшно, а потім звикаєш, — пояснює Владислав, із вдячністю згадуючи бійців, пліч-о-пліч з якими випало йому воювати.
Витівка з відром
Надійна підтримка побратимів допомагала і рятувала в надзвичайно важких, майже безнадійних ситуаціях. Особливим став для Владислава бій, в якому він разом з двома товаришами відбивав штурм 25 ворожих піхотинців.
— Мій друг Денис з позивним «Пуля» передав тоді по рації, що на нашу позицію йде 25 орків. Він їх із дрона помітив і почав скидати на них гранати, а я почав насипати з кулемета, — розповідає військовий.
Контакт з ворогом відбувся тоді на відстані всього 50‒60 метрів, ситуація була критичною. Однак завдяки стійкості частину ворожих піхотинців знищили, а інших змусили відступити. Не останню роль у тому бою зіграла військова винахідливість.
— Один з наших надів на автомат відро і почав стріляти. Воно звучало, немов з нашої позиції великокаліберний кулемет «Утьос» працював. А насправді то все звичайний «калаш» їм наробив шороху, — посміхається «Хрестик».
Найкращий кулемет — той, що не клинить
Помітно, що в розповіді про бій проти 25 ворожих піхотинців Владислав намагається зосередити увагу на ролі побратимів. Він наголошує, що саме вчасне попередження, скиди з дрона та витівка з відром відіграли вирішальну роль у відбитті штурму росіян.
Однак мимоволі проговорюється і про свою роль кулеметника — справжнього, а не вдаваного задля залякування ворога. Робить він це розповідаючи про кулемети, з якими довелося мати справу під час служби — радянський ПКМ, болгарський MG-1М, американський M240.
— Найкраще себе показав американець. В обороні він себе дуже класно проявив. У штурми я з ним ходив теж, але для штурму все ж краще брати М249, бо він укорочений, і тому з ним зручніше, — пояснює військовий.
Про особливості кулеметів «Хрестик» говорить з глибоким знанням справи людини, яка неодноразово застосовувала цю зброю у бойових умовах. Американський M240, підкреслює він, найкращий саме тому, що жодного разу не заклинив, тоді як з іншими кулеметами це траплялось.
Як потрапляють служити до ТЦК
Найважчого поранення Владислав зазнав влітку 2023 року в районі Великої Новосілки. Втративши свідомість після вибуху, боєць прийшов до тями уже в евакуаційній автівці, де перш за все поцікавився, хто його везе — свої чи ворог.
— Чотири години був без свідомості. Коли опритомнів, то вже в машині їхали. Єдине що спитав — свої чи орки. Дуже боявся в полон потрапити, — згадує боєць.
Попри те, що минуло вже понад півтора року, важка закрита черепно-мозкова травма дається взнаки навіть зараз, тож повернутися до звичної посади кулеметника «Хрестик» не зміг. Новим місцем служби для нього став Лубенський районний ТЦК та СП на Полтавщині.
— У нас в роті охорони переважна більшість такі ж, як я: брали участь у бойових діях і переведені в ТЦК після поранень, бо вже не можуть служити на передку. Для нас це така ж служба, яку хтось має нести, — пояснює військовий.
Корінь зла — не в ТЦК…
На питання про поширення в суспільстві негативного ставлення до працівників ТЦК Владислав скрушно зітхає та обурюється.
— За що нас ненавидять? За те, що ми там трохи не повмирали? Дуже неприємно, коли вважають, що ми тут в тилу відсиджуємося і хочемо інших замість себе відправити, — пояснює він свою реакцію.
За час служби тут він жодного разу не був свідком чи, ба більше, учасником протиправних дій проти громадян. А от з неадекватною реакцією на військовослужбовців ТЦК стикатися довелося.
— На жаль, люди дуже накручені вірусними фейковими відео і не розуміють, що в разі окупації росіяни не питатимуть, чи є в когось якісь права і чи хоче він служити. Вони просто вбиватимуть всіх, хто їм не підкориться, — каже військовий.
Тож, переконаний Владислав, громадянам України слід усвідомити потребу добровільно стати на захист власного народу, власної країни та власної держави.
Фото з особистого архіву Владислава Базаки
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
