Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Війна вимагає рішучості, холоднокровності та безмежної відданості своїй справі. Саме такими якостями на полі бою вирізняється старший солдат 46 окремої аеромобільної бригади ДШВ із позивним «Блек». Його історія — це не просто черговий військовий епізод, а справжній приклад мужності та самопожертви.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
На виїзді з позиції автівка Євгена потрапила під ворожий обстріл. Близький приліт міни пробив покришку на передньому колесі, а ще один вибух заклинив друге. У машині — поранені побратими, які розраховують на нього, як на останню надію. Попереду — вісім кілометрів до порятунку. Вихід один: увімкнути задню передачу та, не зважаючи на вибухи та нерівності дороги, рвонути назад на максимумі можливої швидкості.
Коли небезпека залишилася позаду, Євген побачив, у якому стані перебували колеса його автомобіля: шмаття гуми на одному та голий обід на іншому. Однак він упорався, встиг, врятував. Вищі сили чи його власне вміння?
Як і багато українців, Євген до великої війни не мав військового досвіду. Але його бажання захищати країну було беззаперечним. Пройшовши медкомісію у ТЦК, він пів року чекав на виклик. У навчальному центрі здобув фах водія, а бойове хрещення отримав у піхоті під Соледаром. Згодом, пересівши на броньований «Козак» на Запорізькому напрямку, він уже розумів, як діяти в критичних ситуаціях.
Попри броню, небезпеки не поменшало. Військовий водій — це не лише перевезення особового складу та боєприпасів, а й евакуація поранених, ротація бійців. Інколи швидкість і маневреність важливіші за захист, тож Євген часто обирає пікапи. «Найголовніше — щоб кількість заїздів дорівнювала кількості виїздів, як у авіації», —жартує він.
Позивний «Блек» відзначений численними нагородами: «За оборону України», «Захиснику України», «Золотий хрест», орден «За мужність» ІІІ ступеня. Але він воює не за відзнаки. Він воює заради майбутнього — за країну, у якій його донька зможе жити щасливо.
Євген переймається тим, що суспільство поступово звикає до війни, стає байдужим. «Кому ж тоді захищати країну? Чому ті, хто в тилу, думають, що війна їх не торкнеться? Ворога треба зупиняти зараз, поки ще не пізно!» — рішуче говорить він.
Історія «Блека» — це нагадування всім нам: боротьба триває, і кожен українець має усвідомити свою відповідальність за майбутнє країни.
Як повідомляла АрміяInform, для військовослужбовця 39 окремої бригади берегової оборони Романа війна стала випробуванням, яке він зустрів із холодним розумом та твердістю духу. Його головний принцип — іти на бій, як на полювання, а не як жертва. Саме цей підхід допомагав йому долати страх та виживати під час складних бойових виходів.
