Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
На Курському напрямку російські війська кидають у бій десятки своїх солдатів, немов витратний матеріал. Техніка для них — на вагу золота, а от людей не шкода. Саме так характеризує ворога «Малюк» — командир артилерійського розрахунку 61 Окремої Механізованої Степової бригади. Його екіпаж знищив понад 300 окупантів під час бойових дій у Курській операції. І це лише початок.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
«Це гармата 2С3 „Акація“, 152 міліметри. Вона призначена для знищення піхоти, техніки, мінометних систем. Мій обов’язок — коригувати вогонь і керувати екіпажем», — розповідає «Малюк».
У його розрахунку чотири бійці: механік-водій, навідник, заряджаючий і командир гармати. Військовий служив ще з 2016 року, але після повномасштабного вторгнення повернувся до війська. Зараз він воює не просто за звільнення рідної землі, а й уперше бере участь у боях на території ворога.
Українські війська вперше перетнули кордон і закріпилися на території Суджанського району. За словами «Малюка», спочатку було багато невизначеності: як налагодити зв’язок, забезпечити підвезення боєприпасів, евакуацію поранених? Але з кожним днем українська армія ставала ефективнішою.
«Мирні мешканці там були різні. Дехто боявся, бо їм роками промивали мізки. Але коли бачили, що ми приносимо їм їжу та воду, за тиждень-два вже чекали нас як рятівників», — розповідає військовий.
Окупанти ж діють традиційно: кидають у м’ясорубку натовпи мобілізованих. «Спочатку вони штурмували поодинці, потім — групами по 20-30 осіб. Ми їх накривали вогнем. За час Курської операції тільки наш розрахунок знищив понад 300 загарбників», — каже «Малюк».
Росіяни вдосконалюють свою тактику. За останній рік їхня артилерія стала ефективнішою, а головний біль українських військових — плануючі авіабомби (КАБи). «Спочатку кожного дня скидали, потім через день, зараз знову почали безперервно. КАБ — це найстрашніше, від нього не сховаєшся.
Але попри всі труднощі українські військові знаходять способи боротися. Ворог постійно атакує, а наші артилеристи знову і знову виконують свою роботу.
«Моя головна мета — щоб мій особовий склад вижив. Людей не буде — не буде армії», — підкреслює «Малюк». Саме тому він завжди дбає про своїх бійців і вчить їх головному — виживати й знищувати ворога.
У 2022 році, коли бригада стояла в «сірій зоні» на Миколаївщині, виникла курйозна ситуація. Росіяни за старими радянськими підручниками виставляли бусоліста (спостерігача) за 50 метрів. «Ми їх регулярно накривали вогнем. Через три дні бусолісти в них закінчилися, і вони перестали виїжджати», — сміється боєць.
А ще був випадок, коли під Авдіївкою у «Малюка» закінчилися боєприпаси, а інша гармата стояла за 3 км. Він сів на знайдений велосипед, перекинув БК і повернувся назад. «Буденність. Поставили задачу — виконав», — говорить військовий.
«Я міг залишитися за кордоном, але повернувся. Бо якщо вони прийдуть до мене додому, нічого хорошого не буде. Я свідомо захищаю свою країну», — підсумовує командир.
Це не лише боротьба за землю, а й за людей, які воюють поруч. «Коли ти стріляєш і бачиш, що вони не доходять до нашої піхоти — це і є головна мотивація. Ти виконав своє завдання, ти зберіг чиєсь життя», — каже «Малюк».
Як повідомляла АрміяInform, боєць підрозділу активних дій Головного управління розвідки Міноборони України на псевдо «Лектор» розповів про ліквідацію російського загарбника, якого було знищено пострілом з відстані понад два кілометри.
