Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
До 24 лютого 2022 року життя Лейли нагадувало типову історію успішного фахівця в IT-сфері. Працювала старшим технічним програм-менеджером в одній із великих компаній, мала стабільну роботу, хороший заробіток та перспективи. Проте початок широкомасштабного вторгнення росії змусив її кардинально змінити своє життя...
В інтерв’ю АрміяТV Лейла розповіла, що волонтерила ще з 2014 року. Допомагала добровольчим батальйонам, адже в той час забезпечення армії було недостатнім. У 2022 році вона вперше долучилася до волонтерського проєкту, пов’язаного з дронами.
«Звичайним піхотинцем мене не брали, а стати мінометником у цивільному житті було нереально. Оператори БПЛА були більш потрібні, тож я вирішила опанувати саме цю спеціальність», — каже Лейла.
Їй відмовляли у ТЦК дев’ять разів
Виявилось, потрапити до ЗСУ навіть з навичками оператора дронів було нелегко. Лейлі відмовляли у ТЦК дев’ять разів, знаходячи різні причини: відсутність профільної освіти, просто відсутність потреби у спеціалістах.
«Я приходила і казала: „Візьміть мене!“, а мені відповідали: „Ні, ви жінка, у вас немає профільної освіти або нам зараз не треба“. Але я вирішила, що не здаватимусь, поки мене не візьмуть», — згадує вона.
Зрештою, допоміг товариш, який служив у батальйоні К-2, і згодом вона отримала відношення та військовий квиток.
Про перші дні у війську
Перші дні у війську не були легкими.
«Я думала, от ми просто літаємо, все добре. Але вже за тиждень втратила перший дрон, за наступний — ще один. Після другого втраченого дрона я навіть плакала і думала, що моя кар’єра у війську завершена», — зізнається Лейла.
Сьогодні Лейла — командир взводу бомберів у батальйоні К-2, що став одним із наймедійніших підрозділів українського війська. Каже, що пишається тим, що служить саме тут, адже «особливі тут люди та цінності. Тут ефективні процеси, починаючи від командира батальйону і закінчуючи звичайними бійцями».
«Хлопці гуляють, п’ють пиво, і водночас до нас мобілізують чоловіків старших за 40 років. Це несправедливо»
Під час служби Лейла помітила, як сильно змінилося її ставлення до цивільного життя. Особливо вразила ситуація під час відпустки у Львові.
«На вулицях багато молодих чоловіків, які гуляють, п’ють пиво, і водночас до нас мобілізують чоловіків старших за 40 років. Це несправедливо», — каже вона.
Лейла заперечує існування «економічного фронту», називаючи це підміною понять.
«Фронт один — там, де війська стикаються з ворогом. Інше — це спроби виправдати своє небажання воювати», — каже вона.
Попри труднощі служби, вона бачить у цьому можливість.
«Це шанс бути поряд із підготовленими, мотивованими, близькими за духом людьми. Це набагато краще, ніж сидіти без зброї в окупації та не мати змоги захистити себе», — підкреслює Лейла.
Доставляє воду та їжу на позиції за допомогою дронів
Щодо цікавинок своєї служби, Лейла згадує, як вони нещодавно почали доставляти воду та їжу на позиції за допомогою дронів, коли виникали проблеми з логістикою.
«Треба було обережно посадити вантаж, щоб не пошкодити. Це зовсім інший підхід, ніж скидання боєприпасів», — сміється вона.
Мамі не казала, що на війні
Також розповідає, як одного разу намагалася приховати від мами своє місцеперебування на Сході, переконуючи її, що має тилову посаду:
«Мені навіть вдавалося це деякий час приховувати, поки одного дня просто не пропав мобільний зв’язок і довелося сказати правду».
Мріє знищити «сонцепьок»
Ще одна яскрава деталь — історія з мрією Лейли про знищення ворожої установки «сонцепьок»:
«Це дуже небезпечна зброя для нашої піхоти. Я кілька разів мала шанс, але не встигала. Тому для мене це велика незакрита ціль»…
Тим, хто вагається щодо мобілізації, Лейла радить: «Зараз чудовий час піти до війська. Багато бригад проводять власну мобілізацію, можна вибрати собі посаду. Ніколи не буває пізно долучитися до захисту країни».
