Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Андрій «Дрюс» родом з Луганщини. Його рідне місто нині перебуває під тимчасовою окупацією. Він залишив там своє минуле, дім, батьків, які відмовилися виїхати, і пішов боротися за майбутнє України.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського
«Вони сказали: ми вже застарі, щоб змінювати життя. Ніякі вмовляння не діяли», — згадує Андрій. Сам він виїхав ще у 18 років, вступивши до Харківського навчального закладу на зубного техніка. Але повномасштабне вторгнення змінило все: у 24 роки він пішов до війська.
Через стан здоров’я Андрія спочатку направили до тилового підрозділу, де він служив до минулого року. Проте бажання воювати не полишало його. Багаторазові прохання про переведення до бойового підрозділу нарешті дали результат: він опинився у 58-й мотопіхотній бригаді, а згодом — у штурмовому підрозділі, що воює на Донбасі.
«Свій перший бій пам’ятаю добре. Було зовсім не страшно — просто ще нічого не розумів. Нас підвезли на „емці“ (американському БТР M113) до ворожих окопів. Поки висаджувалися, наш кулеметник вів вогонь. Ми застали противника зненацька, закидали гранатами, зачистили позицію та вийшли без втрат», — розповідає Андрій.
Але війна швидко вчить. «Коли хлопці, з якими живеш, одного разу не повертаються з бою, коли бачиш порожні ліжка, усвідомлення приходить. І перед кожним черговим штурмом думаєш, що це може бути твій останній бій», — зізнається боєць.
Андрій переконаний: активний наступ — це його стихія. «Штурм або оборона? Звісно, штурм! Я людина нетерпляча, мені потрібно діяти. Одного разу довелося посидіти в обороні, так я ледь з розуму не зійшов. Скинув бронік і виліз на бруствер курити — хоч якась розвага. Я люблю бути в активній позиції, у ролі мисливця, а не жертви», — пояснює він.
Штурми, влучні удари, знищення ворога — ось життя «Дрюса» сьогодні. А за його плечима — окупований дім, батьки, які залишилися, і рідне місто, за яке він воює.
Ця війна для нього — особиста. І він не збирається зупинятися.
Як повідомляла АрміяInform, Денис на псевдо «Лісник» — боєць 127 окремої бригади територіальної оборони, який пройшов чимало гарячих боїв й змусив російську групу відступити.
