Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Як за 3 роки змінилася війна для артилеристів, на що здатна старенька 152 мм «Акація» та чому за певних умов її б не поміняли на артилерію західного зразка? Про все це ми говорили з артилеристами 30 окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького, які прикривають свої підрозділи на Краматорському напрямку.
Поки противник добився лише великих втрат серед своїх штурмовиків
Впродовж кількох тижнів одну з ділянок фронту, яку боронить бригада, активно штурмували російські війська. Ми вже розповідали, як допомагали ці штурми відбивати танкісти “30-ки”. Але на це були спрямовані зусилля й інших підрозділів. Активно підтримували свою піхоту артилеристи.
Важливо, аби ворожі колони та штурмові групи навіть не наблизилися до наших позицій, розповідає командир батареї Андрій з позивним «Уж»:
«Намагаємося нищити їх ще під час руху. Аби розбити їхній бойовий порядок, завдати втрат. Щоб якнайменше їхньої піхоти наблизилося до наших ВОПів. Головне – збити їхній темп наступу. Коли бойовий порядок розбивається, вони починають панікувати, їхати в різні боки. Який би не був противник, але коли він бачить великі втрати, то вже «задор» наступати він втрачає».
Андрій в армії вже 17 років. Після навчання в Національній академії Сухопутних військ пішов в 30 бригаду, де служили його друзі. За період широкомасштабного вторгнення пройшов весь бойовий шлях разом з бригадою. За його словами, зараз найбільш ефективно вони можуть працювати по піхоті та легкоброньованій техніці. І це якраз те, що противник найчастіше використовує.
«Навіть якщо розрив неподалік, то уламками ця техніка пробивається, зупиняється. А особовий склад противника в ній зазнає втрат. Наступають всім, що є. Легкоброньована техніка типу МТЛБ, різна цивільна техніка – «жигулі», пікапи різні, «буханки». Все, що їде, на тому і виїжджають. Часто наступають на мотоциклах. Мінімум 10-20. А було й що 30-40 за один раз. Якщо техніка закінчилася, наступають пішки. Але поки крім великих втрат нічого вагомого не добилися».
Ще під час руху знищується десь 70% особового складу противника. А ворожа техніка до наших позицій взагалі не доїжджає, додає Андрій.
Про високу інтенсивність атак розповідає й Віталій з позивним «Пітон». Він – командир взводу в цій батареї. Говорить, коли були перші сильні «накати», він був у відпустці. Але постійно слідкував за ситуацією.
«Дивлюся, а комбат тут розривається. Бо тут одразу всі гармати працювали. Зазвичай такого не буває. А тоді тут, мабуть, кожен кущ стріляв».
“Компактна та б’є далеко, а з нормальними зарядами вона лупить точно, як по книжці”
Батарея «Ужа» працює на радянських самоходках 2С3 «Акація» калібру 152 мм. Техніка не нова, але якщо підтримувати її в нормальному стані, вчасно ремонтувати та обслуговувати, то і вона показує гарні результати, говорить він.
«У нас навчені ремонтні полки. Добре знають цю техніку, знають де брати деталі, швидко ремонтують. Вагома перевага західної техніки в тому, що вона працює на 155 калібрі. До неї є більше снарядів. А у нас зі снарядами бувають проблеми. Бо це радянський калібр. І запаси закінчуються як у нас, так, до речі, і у ворога. Тож чекаємо, може колись переозброять».
А ось «Пітон» вважає «Акацію» однією з найкращих в своєму класі. Адже вона дуже гарно підходить для сучасних умов бойових дій.
«Є навкруги ті, хто працюють на панцирах (йдеться про німецькі САУ PzH 2000, які Україні передавала Німеччина – ред.) і на інших, але я вважаю, що 2С3 – одна з найліпших. Вона компактна і ми її можемо сховати. І вона б’є далеко. Також я бачу проблеми з «Данами» та іншими колісними самохідками. Їм треба виїжджати. Вони стоять на відкритому просторі. А ми можемо відкривати вогонь в будь-який момент. Ми сховані, замасковані та б’ємо далеко. Наприклад, якби мені давали нову 2С3, або панцир, я б обрав 2С3. Також, на мій погляд, самоходка має бути з «гусянкою». Не колісною. Взимку, восени та навесні тут таке твориться – все застрягає. Лише «гусянка» норм себе почуває».
-
- Фото: Олександра Марченко / АрміяInform
-
- Фото: Олександра Марченко / АрміяInform
Однак проблеми з боєкомплектом дійсно періодично даються взнаки, продовжує «Пітон».
«Дайте нам нові снаряди, аби в них був стабільний заряд і всі параметри заводські, вона буде лупить абсолютно по книжці. Дуже влучно. Вся проблема в зарядах снарядів. Бо ми вже вибрали усе. З усіх країн вінегрет везуть. А дайте нам нові снаряди, вона буде лупить, як панцир».
Зараз маскування та «вкопування» вийшло на перший план
Віталій «Пітон» воює з 2022 року. Колись закінчував військову кафедру за артилерійською спеціальністю. Коли мобілізувався, то після навчання потрапив в 30 окрему механізовану бригаду ім. князя Костянтина Острозького. Розповідає, що більшість особового складу його підрозділу так само воює ще з самого початку широкомасштабного вторгнення. За цей час війна змінилася докорінно. Стало набагато складніше.
-
- Фото: Олександра Марченко / АрміяInform
-
- Фото: Олександра Марченко / АрміяInform
«Тоді безпілотник могли раз на місяць десь зустріти. А про FPV та «Ланцети» мова взагалі не йшла. І ми працювали з відкритої місцевості. Так зараз не попрацюєш. Зараз маскування виходить на перший план. І не лише маскування. Ми закопуємося. Закопуємо машину».
При гарному маскуванні та чіткій організації роботи знайти артилеристів дуже складно, продовжує Віталій.
«Ми можемо і рік, і два на одній позиції знаходитися. Над нами он понад рік літали безпілотники і не бачили. Але якщо помітять, то треба дуже швидко змінювати позицію. Спочатку вони працюють «стволкою» (ствольна артилерія – ред.). А потім вилітає «Ланцет».
Крім відбиття ворожих штурмів артилеристи займаються й контрбатарейною боротьбою. За словами командира батареї Андрія, з останнього що вдалося знищити – гармату Д-30 разом з розрахунком та боєкомплектом.
