Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
... Що має мотивувати людину, щоб під носом у росіян заскочити у вантажівку з вибухівкою, доставити її на міст, відійти на безпечну відстань і підірвати той міст, щоб сповільнити ворога?
Цим міг би поділитися і в деталях переповісти Герой України Олег Мороз. Але за кілька місяців після цієї ризикованої операції військовий загинув. 29 років назавжди.
Поранення в боях за ДАП і повернення у стрій
Олег Мороз родом з Миколаєва. Служив у 79 окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ. Був головним сержантом інженерно-саперного взводу.
Контрактник ЗСУ ще з 2013 року — тоді й вирішив стати десантником. Сильний і дужий, залюблений у спорт: обожнював важку атлетику і силові вправи.
Участь у війні брав із 2014 року. На його рахунку — звільнення Лимана від росіян навесні 2014 року. А вже влітку 2014-го відділення Олега також брало участь у боях на славнозвісній висоті «Браво».
Далі був Донецький аеропорт. Під час цих боїв Мороз дістав важке поранення внаслідок пострілу з ворожого танка. Медики врятували ногу, після тривалої реабілітації вперто повернувся у військо.
З повномасштабним російським вторгненням підрозділ Мороза був на Сході.
Операція в Щасті
Побратим Олега розповідає, за що головний сержант взводу отримав Золоту Зірку Героя України.
Він підірвав міст у Щасті — операція була ризикованою та вдалою, за неї він отримав звання Героя України.
«Поїхали разом з Олегом на Щастинський міст — була команда підірвати його. Основний заряд у нас не спрацював, оскільки лінії були перебиті. І тоді командири ухвалили рішення — взяти автомобіль „Урал“, закласти вибухівку в машину, і вона повинна була виїхати на міст. Олег сам добровільно викликався завезти машину на міст. Все підготував, і під щільним обстрілом ворожої артилерії загнав цей автомобіль на міст. Повернувся на безпечну відстань в укриття — і підірвав міст. За цю операцію він отримав звання Героя України», — розповів військовий 79-ї бригади, який служив із Олегом.
Інший колега з підрозділу Мороза так пригадує загиблого побратима:
«Коли ми йшли на завдання — мені з ним було спокійніше. Я йому довіряв. Він ніколи нікому ні в чому не відмовляв, ділився своїми знаннями, як сапер був професіоналом своєї справи. З Олегом було набагато легше, він був дуже позитивна людина. Досвідчений та фаховий, на речі дивився під своїм кутом. Коли ми йшли на бойове завдання — він за нас дуже переживав. Він хотів, щоб ми до всього ставилися серйозно».
Далі було продовження бойових завдань. З Луганщини підрозділ перемістився на Донеччину.
10 червня 2022 року в бою під Слов’янськом Олег загинув. За два дні після свого дня народження — 8 червня.
Залишилися батьки і сестра. 24 червня 2022 року похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
1 липня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно також йому присвоєно звання головного сержанта.
Фото — із відкритих джерел.
До речі, якщо вас цікавлять історії українських захисників та інший цікавий контент про військову справу — підпишіться на сторінку АрміяInform в інстаграмі та телеграм-канал
