У натовпі — студенти, айтівці, ветерани й військові у пікселі. За кілька метрів рекрутери пояснюють різницю між підрозділами та спеціальностями,…
Ще підлітком, спостерігаючи російську окупацію рідного Севастополя, «Жарік» заприсягнувся стати захисником України. З початком повномасштабного вторгнення він став на захист Батьківщини, пройшов бої на Харківщині та Донеччині, був поранений, але продовжує службу, наближаючи день повернення в український Крим.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 41 окремої механізованої бригади.
«Жарік» згадує, як ще юнаком стискав кулаки від люті та безсилля, спостерігаючи озброєних російських окупантів у рідному місті. Тоді ж він дав собі обіцянку — обов’язково помститися ворогам та стати захисником України. «Мій тато служив в українському Севастополі, у ЗСУ. Малим я днював і ночував у нього. У Севастополі я навчався у єдиній у місті українській школі-гімназії. Тож іншої мрії я не мав. Зрозуміло, що після окупації наша родина виїхала з Криму», — розповідає «Жарік».
З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну «Жарік», будучи курсантом, ніс службу в Києві. Згодом, ставши офіцером, він брав участь у боях на Харківщині та Донеччині. Він згадує один з боїв, коли два російські танки та бронемашини з десантом намагалися атакувати українські позиції. Завдяки заздалегідь підготовленим мінним загородженням всю ворожу техніку було знищено, а піхота окупантів в паніці втекла, залишивши своїх вбитих та поранених на полі бою.
Офіцер також ніколи не забуде жахливого нічного ракетного обстрілу, під який потрапив його підрозділ. Разом з побратимом «Жарік» під ворожим вогнем врятував двох важкопоранених бійців. Під час цього обстрілу осколки поранили і самого «Жаріка» — густо посікли ноги, а один великий осколок влучив у скроню, на щастя, лише подряпавши шкіру.
Нині «Жарік» продовжує службу на посаді заступника командира роти з психологічної підтримки особового складу. Він постійно спілкується з бійцями на передовій, щоб розуміти їхні потреби та проблеми, та охоче ділиться власним бойовим досвідом. Він вірить у перемогу та не полишає мрії повернутися до українського Криму.
Як повідомляла АрміяInform, колись вона вчила людей продавати косметику, а тепер — вправно полює на ворожі безпілотники. Історія бійчині мобільної вогневої групи з позивним «Мурзік» — це приклад того, як війна змінює життя та змушує знаходити своє справжнє покликання.
