Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Який вигляд має «ковбойська дуель» на РСЗВ та що дозволяє випередити противника на секунди? За скільки часу необхідно підготуватися до стрільби та за скільки секунд по ворогу вилітає «повний пакет» з 16 снарядів? Як сталося так, що у навчальному центрі рекрут був одночасно і курсантом, й інструктором та чому завершувати підготовку довелося вже під час виконання бойових завдань?
Про свій військовий шлях та бойову роботу — значення швидкості та злагодженості дій екіпажу, «гострого зору» дронів та влучності пострілів — АрміяInform розповів тимчасовий виконувач обов’язків командира артилерійського взводу 48 окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України молодший сержант Андрій із позивним «Дрон».
Відчував наближення війни вже 2013 року
Позивний «Дрон» прив’язався до Андрія від початків служби — ще з 2020 року. Військовий розповідає, що пов’язаний він не з БПЛА, а зі скороченням від його імені. Андрій — «Андрон», «Дрон» — так уже повелося поміж побратимами.
— До Збройних Сил я потрапив за власним бажанням ще 2020 року, підписав контракт, пройшов базову загальновійськову — навчався в одній з артилерійських бригад. У січні 2021 року отримав «сотий ВОС» і вибув до зони проведення ООС (Операції об’єднаних сил. — Ред.), де відслужив 8 місяців і повернувся вже для навчання на фах, — розповідає військовий.
2020 року Андрію щойно виповнилось 20 років. Багатьом українцям тоді здавалося, що війна на сході України завмерла назавжди, і щоб її припинити остаточно, достатньо просто припинити стріляти. Натомість «Дрон» був упевненим, що тим, хто хоче миру, слід готуватися до війни.
— Навчив 2014 рік. Тоді мені було 14 років, і хоча в армію мене, звичайно, ніхто не призивав, уже тоді я думав і хотів піти служити добровольцем — захищати свою землю, рідних і близьких від ворога. Для мене війна почалася ще у кінці 2013 року, коли почався Майдан, почалися репресії проти студентів, проти звичайних людей, — пояснює артилерист.
Прибув навчатися, але також навчав сам
У навчальному центрі Андрій не лише навчався, але й навчав сам. Як найбільш мотивованого та відповідального курсанта його призначили заступником командира. Й оскільки інструкторів не вистачало, «Дрон» часто сам проводив заняття з побратимами.
— Я з дитинства цікавився і займався «воєнщиною». Дивився історичні та документальні фільми, читав книги про війну, вивчав зброю і тактику бою. Тому мав певні теоретичні знання, — розповідає Андрій.
Військовий додає, що попри обмежений час підготовки і нестачу інструкторів, навчали й готували до бойових дій якісно. Потім у районі ООС здобуті знання й уміння вдалося суттєво вдосконалити, адже цього потребувало повсякденне виконання бойових та спеціальних завдань.
— У зоні ООС в нашому районі відповідальності довгий час все було в цілому тихо і спокійно. Декілька разів ми виїжджали на чергування по три доби. Звичайно, на передньому краї була напружена обстановка, траплялися обстріли. У той час ми готувалися, відточували свої навички, знання, напрацьовували практику, — згадує боєць.
Завершувати навчання довелося вже на «бойових»
— Уже з листопада-грудня 2021 року стало остаточно зрозуміло, що повномасштабне вторгнення неминуче відбудеться. До кордону з Україною підтягувалися російські війська, а ми вибули на навчання на артилеристів, — розповідає Андрій про переддень початку великої війни.
Тоді він розпочав навчання на командира протитанкового взводу, опановував гармату МТ-12 «Рапіра», РСЗВ «Град» та «Ураган». Продовжувати вчитися довелося вже у бойових умовах — відпрацьовуючи реактивною артилерією по колонах російських окупантів у Сумській області.
2022 року «Дрон» воював у Сумській та Харківській областях, брав участь у вигнанні окупантів з півночі України, вдалому наступі Сил оборони України на північ від Харкова наприкінці квітня — у травні та славнозвісній Слобожанській наступальній операції у вересні-жовтні.
— У Сумській області ми працювали переважно по колонах російської техніки. А в Харківській області почали відпрацьовувати вже і по базових таборах, і по скупченнях живої сили та техніки, по розміщенню техніки на вогневих позиціях. У вересні ми працювали з боку Харкова у напрямку кордону з бєлгородською областю росії. Били по ворожих позиціях у районі села Липці та сусідніх сіл, — згадує Андрій.
«Ковбойська дуель» на РСЗВ
— У реактивної артилерії є декілька видів снарядів, які застосовуються залежно від цілі, по якій необхідно завдати вогневого ураження. Є фугаси, є касети. Ми можемо бити по піхоті, по укріпленнях, по колонах чи скупченнях ворожої техніки. Можемо дистанційно мінувати місцевість протитанковими мінами, щоб не давати ворогу просуватися, — розповідає артилерист.
Найбільше військовому запам’яталися влучні удари по ворожих РСЗВ — «Градах» та «Смерчах». Були випадки, коли завдяки вчасному отриманню даних від розвідки вдавалося вдарити по ворогу прямо на вогневій позиції ще під час того, які він починав розгортатися і готуватися до стрільби.
— Якщо розвідка вчасно спрацювала, надала якісні дані, тоді в цьому немає нічого складного — ми просто встигаємо швидше за них і знаємо, куди точно слід бити, — пояснює «Дрон».
Сторонньому спостерігачеві це нагадує славнозвісну кінематографічну ковбойську дуель, в якій перемагає швидший та влучніший. Щоправда, тут між противниками не кільканадцять метрів, а десятки кілометрів, а їхня зброя не кольти та вінчестери, а смертоносні далекобійні ракетні системи залпового вогню.
Випередити ворога на секунди
Випередити ворога на секунди дозволяють якісні та вчасно надалі розвіддані. Для відпрацювання по цілі артилеристам надають координати, після чого вони приступають до виконання бойового завдання.
— Повний пакет з 16 снарядів можна випустити за дуже короткий час — від 8 до 20 секунд. Підготуватися ж до стрільби необхідно за кількадесят секунд, півтори хвилини максимум. Й удвічі швидше необхідно згорнутися — за 45 секунд максимум. Якщо нормально злагоджений екіпаж працює, то це все робиться дуже-дуже швидко, — пояснює «Дрон».
Пізніше, перебуваючи вже у безпечному місці, реактивники дізнаються про результати своєї роботи. Артилеристам доводять результати об’єктивного контролю, надсилаючи фото чи коротке відео. Робити це дозволяють справжні дрони — «квадрики» чи «крила», які фіксують вогневе ураження ворожих цілей.
Андрій розповідає, що йому з побратимами завжди приємно дізнаватися, що вони відпрацювали точно в ціль, завдавши окупантам максимальної шкоди. Так, «гострий зір» дронів і вмілі, швидкі та злагоджені дії екіпажу дозволяють влучно бити окупантів за найскладніших умов.
Війна змінилась, і військовим ще сильніше потрібна підтримка суспільства
Артилерист розповідає, що за майже три роки від початку широкомасштабного вторгнення війна кілька разів змінилась і потребує від українських воїнів постійного навчання і вдосконалення, адже ворог так само не стоїть на місці і вчиться на власних помилках.
— У 2022 році росіянин був дуже зухвалим, йшов колонами, недостатньо готувався. Тепер ворог навчається не менше, ніж ми. У них і FPV більше розвиваються, і по «крилах» у них розвивається, й артилерія їхня теж почала краще працювати. Навчилися вони вже воювати, — каже Андрій.
Однак найбільшою проблемою, переконаний він, є не це, адже українські військові все одно перевершують ворога за рівнем підготовки та випереджають в інноваціях. Загрозою є зміна настроїв у суспільстві, яке почало сприймати війну рутинно і багато хто говорить про «втому від війни» та не бажає підтримувати Збройні Сили України.
— Чимало цивільних громадян чомусь вважають, що війна для них уже скінчилась, що ворог задовольниться якимись умовами і припинить бойові дії. Однак цього не станеться, війна у будь-якому випадку дійде до всіх. Військовим потрібне поповнення, нас потрібно міняти на передовій свіжими підготовленими підрозділами, давати відпочити тим, хто воює багато місяців, роки, — пояснює захисник.
Він переконаний, що в українців немає іншого шляху, ніж загальнонаціональна підтримка Сил оборони України й особиста участь всіх громадян у захисті країни. Адже, стверджує артилерист, він та його побратими воюють не за політиків, як заявляє дехто, а за власні сім’ї та свій дім, до якого вдерлися російські окупанти.
