На цих підступах оборону тримає 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи. На початку 2026 року її очолив полковник Вадим Черній із позивним «Несквік»: «Можна…
Катерина з позивним «Ластівка» — сержант-інструктор 199 навчального центру ДШВ ЗСУ. У Збройних Силах вона від березня 2022 року, має медичну освіту та бойовий досвід, а нині сама готує бойових медиків
Кореспонденту АрміяInform «Ластівка» розповіла про те, наскільки важливою є якісна підготовка з тактичної медицини, хто може стати бойовим медиком та скільки часу потрібно на його підготовку з нуля, а також про те, коли і чому практика є важливішою за теорію, а мотивація визначає результат.
Стрімка і смілива, як ластівка
Хлопці дали позивний ще в бригаді. Було багато російськомовних хлопців, тому називали мене «Ласточка» — українською «Ластівка».
Вони сказали, що я схожа на ластівку — маленька, худенька, метушлива, метка та швидка. Всюди літаю, всюди бігаю, всюди намагаюся встигнути.
Чоловік мій теж казав, що я йому нагадую ластівку, тому що він колись у дитинстві спостерігав за ластівками і бачив, як вони захищають свою домівку, своє потомство.
Ластівка — маленька пташка, а кидались безстрашно на будь-яку загрозу, набагато більшу від неї самої. Тому він і казав, що я схожа на ластівку.
Щоб врятувати життя, інколи треба завдати болю
У Збройних Силах України я з широкомасштабного вторгнення. Хотіла піти ще 2014 року, коли почалася АТО, однак чоловік не дозволив, сказав, що хтось один має лишитися вдома з дитиною.
2022 року дитина вже виросла, тож утримати мене під цим приводом вдома уже було неможливо. Та й загроза стала набагато страшнішою, тому я не могла більше сидіти вдома.
За освітою я медик, на 2022 рік мала вже 21 рік медичного стажу. Працювала я в пологовому будинку, допомагала народжувати дітей. А тепер мої діти мусять з автоматами захищати рідний дім, і я не могла їм не допомогти.
Я не боюся крові, я не боюся зробити людям боляче для того, щоб їм стало краще, щоб їх врятувати. Мені доводилося робити боляче навіть новонародженим дітям для того, щоб урятувати їм життя. Тому мені не страшно зробити боляче дорослому, щоб йому стало краще, щоб він вижив.
Навчаємо бойових медиків, які навчатимуть бійців
Від березня 2022 до лютого 2024 року я була в бойовій бригаді. На початку вторгнення нас ніхто не вчив, що таке тактична медицина, що і як ми маємо робити — не було часу, не було змоги.
Тепер я в навчальному центрі, і бачу, наскільки якісною стала підготовка з тактичної медицини. Зараз на це є час, є можливість навчити людей надавати адекватну допомогу на полі бою — це дуже важливо.
Завдяки цьому в нас набагато краще навчені бойові медики, які йдуть у бригади. Там вони не лише надають медичну допомогу, але й навчають бійців.
Ми тренуємо саме бойових медиків — це ті люди, які далі в бригадах продовжуватимуть навчати хлопців тактичної медицини, адже, на мій погляд, зараз під час БЗВП закладаються лише ази необхідної підготовки, і їх недостатньо.
Практика важливіша за теорію
Стати бойовим медиком може будь-яка мотивована мисляча людини. Медична освіта, звичайно, буде перевагою, але вона не є обов’язковою вимогою, бо ми навчаємо насамперед людей, які ніколи професійно не займалися медициною.
Ми пояснюємо так, щоб наші учні зрозуміли, чому саме такі дії вони мусять зробити в саме тій чи іншій ситуації. Ми їх цього навчаємо і намагаємось не використовувати якісь складні медичні терміни.
У нас завжди в пріоритеті практика, а не теорія. Якщо бойовий медик може не задумуючись безпомилково відпрацювати по алгоритму — це набагато важливіше, ніж коли він уміє красиво пояснити, що саме і чому він робить.
Наші випускники можуть не запам’ятати складних медичних термінів, але вони точно визначать, що саме слід робити і чого в жодному разі не можна робити в тому чи іншому випадку. А їхні руки ніколи не забудуть, як правильно робити перев’язку чи накладати турнікет.
Обладнання, «витратники» і час
Для підготовки потрібна якісна матеріальна база, обладнання, витратні матеріали. У нас гарні спонсори, які з усім цим дуже допомагають. Є необхідні манекени, системи, муляжі, турнікети — все, що потрібно.
Звичайно, це все витрачається, вичерпується і потребує заміни та поповнення. Але в цілому всього, що необхідно для якісного навчання, достатньо.
Найважливішим же ресурсом є час. Наших учнів ми постійно «ганяємо», тренуємо. Щоб вони не плуталися, як і куди той бинт або турнікет повернути, щоб це робилося на рівні автоматизму.
Щоб підготувати бойового медика, необхідні інтенсивні заняття і час для того, щоб тренувати м’язову пам’ять. Для цього одного місяця точно замало, два — вже краще і можна в цілому впоратися, але найліпший варіант — це три місяці на підготовку.
ВОС і перспектива кар’єрного зростання
Після завершення навчання бойовий медик отримує відповідний номер ВОС із записом у військовому квитку, що він успішно здав на позитивну оцінку курс бойового медика, тобто може обійняти посаду бойового медика і надавати допомогу на полі бою та в умовах укриття.
Також ми готуємо стрільців-санітарів. Їх готують за більш спрощеною програмою, але вони так само знають і вміють дуже багато для того, щоб допомогти пораненому й врятувати йому життя.
Найбільш же здібні, відповідальні та вмотивовані можуть піти згодом на курси старшого бойового медика, коли вже буде затверджена програма з навчання. Це буде наступний крок з підвищення кваліфікації.
Старший бойовий медик має знати й вміти організувати, облаштувати стабілізаційний пункт — це вищий рівень знань та відповідальності, коли йдеться про організацію надання допомоги багатьом пораненим у спеціально обладнаному місці.
Найголовніше — мотивація і праця
Бути бойовим медиком — це дуже відповідально, тому випадкові люди тут непотрібні. Силоміць медиком не зробиш.
Невмотивованих учнів вчити дуже важко. Краще витратити додатковий час на ту людину, яка справді хоче навчитися, — і я краще її навчу, ніж витрачати час, сили та ресурси на тих, кого треба змушувати вчитися.
Читайте також: Як вижити у бою, або Чого корисного навчать на БЗВП: лайфхаки від інструктора ДШВ
Якщо людина прагне вчитися, наполегливо працює — їй усе вдасться. Тоді й у мене бажання навчати її зростає в рази, бо бачиш, що праця недаремна, вона потрібна учню і буде результат.
