Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
35-річний старший сержант Андрій з Рівного. Після поранення повернувся на службу інструктором танкового батальйону 33 окремої механізованої бригади, яка отримала на озброєння німецькі танки Leopard 2A4.
Андрій зустрічає кореспондента АрміяInform на світанку. Полігон розкинувся безмежним степом, осяяний золотим розливом вранішнього сонця, виблискуючи памороззю трави. Відчуття, що опинились у казці…
Але казка ця швидко закінчується, коли з гуркотом під’їздить велетенська машина, військові встановлюють приладдя на дуло, підставляють ящик з-під снарядів та по черзі починають вдивлятись у прилад, вигукуючи команди екіпажу. Після того, як вправу завершено, танк здійснює кілька пострілів. Андрій командує всім процесом.
«В Європі інструктори — теоретики»
Андрій пояснює, що наразі хлопці займаються вивіркою та пристрілкою снарядів. Річ у тім, що Україна отримує від партнерів різні боєприпаси, кожна країна ЄС має свої заводи. У кожної країни свій порох, своя оболонка, своя якість металу, балістика різна.
— На жаль, не завжди партія боєприпасів приходить з відповідними документами, тому вивірка та пристрілка — обов’язкова процедура, щоб потім під час виконання бойового завдання чітко відпрацьовувати по ворогу, — зазначає він. — Також у кожної гармати є свій настріл. Чим більше настрілу гармати, тим більша похибка. І тому ми зараз практичною стрільбою виявляємо розмір цієї похибки. Дивіться, зараз стріляли в ціль — коло, що має 30 см в діаметрі, з відстані півтора кілометра. Влучили два постріли бронебійними снарядами чітко, це підтвердили наші дрони, які контролюють роботу. Хоча це снаряди 80-х років виробництва, якість вражає!
За словами Андрія, важливо провести злагодження екіпажів, щоб кожен знав, що і як робити в тих чи інших бойових умовах.
— І це не так, як нас навчали в Європі. Там інструктори — теоретики, більшість з яких не уявляє реального бою, тим більше в наших умовах. Вони говорять: ви маєте приїхати на полігон, зробити вивірку справа наліво, мішені чітко мають бути 90 градусів, по рівню. А ми в бойових діях, у нас цього немає. Тому ми маємо прислуховуватись до їхніх порад та одночасно вчитись і розвиватися самотужки, — пояснює він.
Безпосередньо цей екіпаж, який працював сьогодні на полігоні першим, має на своєму рахунку знищені ворожі БМП, а буквально тиждень тому він ліквідував ворожий танк. Крім цього, танкісти працюють і по піхоті, тобто приїжджають і впритул розбирають з 10–15 метрів бліндажі.
— Основна робота танка — це знищення противника, противник може бути різний. У нас на цих танках є козир: швидкість і точність, — пояснюють танкісти.
«З морпіха у танкісти»
Позивний Андрія — «Морпіх», бо починав він насправді в морській піхоті. Свого часу він відслужив строкову, потім, під час АТО/ООС, потрапив у шосту хвилю, прослужив рік і три місяці, був морпіхом десантно-штурмової роти.
— На початку широкомасштабного вторгнення у 2022 році потрапив у 95 батальйон Корпусу резерву, а там були просто строковики. У країні триває війна, а в них там — строкова. Ти вранці встаєш, а там бордюри у дворі білять. Ми хотіли воювати, захищати свою країну, вирішили перевестись. Тоді комбат каже: «Хочете перевестися? Все, без питань». Тільки мене та кума в танкісти перевели. Я на танку їздив тільки під час участі в АТО. І то так, чисто на полігоні й просто покататися на броні. Перевели, й перша думка моя: «Та куди я потрапив?». Ну, тобто з моїми габаритами в танку Т-72 я не розумів, де перебуваю і що роблю. Але наш комбат з позивним «Філософ» дуже сильно вмів мотивувати людей, — згадує «Морпіх».
Пізніше разом з побратимами він брав безпосередню участь у контрнаступі на Херсонщині, потім потрапив на Донбас, а взимку 2023 року екіпажі поїхали опановувати танки Leopard.
— Одна група навчалася в Польщі, а я був у складі другої, яка проходила навчання в Іспанії. Після навчань повернулись у свою 4 танкову бригаду. Потім нас перевели в новостворену 33 механізовану бригаду, конкретно на Leopard, на яких ми навчались. І вже під час формування бригади до нас потроху приходила техніка, — розповідає Андрій.
«У сучасному бою головне — не відкритися»
За словами Андрія, росіяни нині бережуть свої сучасніші танки, і працюють ними здебільшого здалеку: приїхали, постріляли та швидко відкотилися.
— Танки противника в такий сектор заїжджають, що нам недоцільно до них виїздити, щоб не розкрити свої позиції. Бо як тільки ми починаємо працювати, вилітають «Краснополі», «Ланцети», шукають нас. Оце поки ми тут спілкувались, по танку прилетів «Краснополь» (радіокерований снаряд армії рф. — Ред.). Слава Богу, все добре, екіпаж якраз від’їхав, то снаряд поряд просто пролетів. Бо він працює тільки по нерухомих цілях, на відстані до 30–40 кілометрів, — говорить танкіст.
Інтенсивність сучасного бою він характеризує так: коли екіпажі працювали під Роботиним (Запорізька область), то завантажувалися по повній — 42 снаряди. Танк за одну ніч вистрілював ці снаряди та приїжджав ще до сусідніх екіпажів по снаряди, щоб ще працювати. Бувало по 60 снарядів за бій вистрілювали. Бак солярки «виїжджали» за ніч регулярно, а це понад тонна пального.
— Був випадок, що влучили в танк. Ну, хлопці, всі живі, здорові. Різниця в тому, що коли в Leopard щось потрапляє, практично неможливо цей танк знищити одним пострілом. Раніше, коли в нас не було активної броні, то всі знищення здійснювалися ворожим ПТРК «Корнет». Це потужна система. Але ми почали розвиватися, щось змінювати. А якщо ти влучаєш у російську машину, то це все. Мій екіпаж знищив два російські танки з трьох пострілів. Спершу ми підбили, зупинили танк, 5–7 секунд — і другий постріл, у нього злітає башта, а за 15 секунд виїжджає другий танк. Ми його знищуємо з першого пострілу! У Leopard немає такого, що зривається башта. Є проблема, якщо пропалять термобаричними снарядами. Але все зроблено для виживання екіпажу: у танка є титанова плита, яка відокремлює екіпаж від боєкомплекту, — пояснює Андрій.
«У радянський танк більше не сяду…»
З посмішкою він додає, що до хорошого звикаєш швидко.
— Я працював спочатку на Т-72, а тут прийшли Leopard, то я кажу, що в радянський танк більше не сяду. І хоча в мене тепер не бойова посада, я керую боєм, командую танками, інструктую, куди працювати, звідки, яка відстань, напрямки. Але якщо доведеться повертатись, то тільки на Leopard. Щоб ви зрозуміли, знищити Leopard дуже важко. Він може бути пошкоджений, його зупинять, він буде стояти. А тоді вже починається: FPV-дрони, скиди, термобаричні боєприпаси.У нас є один танк, по якому було всім влучань FPV-дронів. Ми його потім відігнали, він зараз на ремонті, буде відновлений, — говорить танкіст.
Андрій у розмові також розповідає, як зазнав поранення. Тоді завданням його екіпажу було зупинити ворожу бронегрупу.
— Ми викотилися за рахунок швидкості й точності, зробили три постріли, знищили два російські танки, почали відкочуватися, і нам прилетіло з ПТРК. Як це сталось, не пам’ятаю, був непритомний деякий час. Потім отямився, ми провели евакуацію з танка, швиденько вийшли з нього. Виявилось, що ще заряджаючі були поранені. Але всі вижили, слава Богу, вже і здорові, все добре. Я реабілітацію проходив вдома, у Рівному. Там у мене дружина і двоє синів: старшому — 5 рочків, молодшому — 3 місяці…
Фото — Наталії Кравчук
