Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Сержант ЗС України Олександр родом з Дніпропетровщини. У війську з перших днів широкомасштабного вторгнення, хоча й мав бронь. Служить у 108 окремій бригаді Сил територіальної оборони.
Як це — тримати оборону, коли тебе штурмують тричі на день? До яких хитрощів вдаються окупанти на передовій? Про це воїн розповів нашому кореспонденту:
«Двома пострілами з РПГ-7 ми ворожий розрахунок АГС не те що придушили, ми його вирубили взагалі»
«Влітку 2022 року я брав участь у штурмах. Це був район Нескучного, Великої Новосілки. Після одного зі штурмів я потрапив до шпиталю: зазнав поранення у праву п’яту, розірвало її осколком. Нічого такого, кості були цілі, просто розірвало стопу…
У 2023 році нас прикомандирували до 1-ї танкової, ми тримали позиції поблизу одного із селищ на Півдні. Це вже були осінь-зима минулого року. Там важко було, нас штурмував ворог тричі на день.
У таких важких ситуаціях головне, щоб військові на позиціях не замикалися в собі, продовжували комунікувати з побратимами, слухались досвідчених бійців. Важливо брати на позиції побільше боєкомплекту. Бо це не дуже добрий варіант, коли боєць бере багато тушонки, а БК — лише чотири магазини. Якщо ти сам не занесеш на позицію побільше БК, то ніхто за тебе цього не робитиме.
За час війни я опанував багато видів зброї: від РПГ-7 до М-240 та Browning M2, але найбільше полюбив РПГ. Бо можна взяти цю «трубу», як її називають, і з нею ходити: постріли я знайду майже в будь-якому окопі, боєприпаси знаходяться у всіх, вони взаємозамінні.
Колись ми проводили штурмові дії у Великій Новосілці. І там по наших хлопцях почав працювати ворожий АГС. Тоді командир групи сказав нам, щоб ми спробували його придушити. Цей АГС за будинками стояв по діагоналі до нас, і ми його трішки бачили. То двома пострілами з РПГ-7 ми його не те що придушили, ми його вирубили взагалі.
«Полонений бурят навіть стрибав на міну, аби групу конвоювання знищити та себе»
В одному з населених пунктів на Півдні, пригадую, були в нас дві позиції. Командир тоді мені наказав встановити перед ними американські міни Claymore. Це аналог радянської МОН-50.
І от в один з днів росіяни знову полізли нас штурмувати. Вони завжди заходили з трьох боків: по центру і з двох флангів. Почався бій, і ми підірвали ці Claymore і з лівого боку, і з правого. То ворога тоді ці міни добре покосили.
Тоді ж ми двох росіян у полон взяли. Затиснули ми їх у кліщі між двома нашими позиціями. Один 19-річний хлопець з Камчатки — то він не пручався. А той другий — бурят, йому років 40 було — навіть стрибав на міну, аби групу конвоювання знищити й себе.
У тому ж районі в росіян була така манера — робити «підкови» зі своїх трупів. Бо там посадки всі вже знищені були, лише пеньки самі. То окупанти між двох пеньків клали три трупи своїх товаришів перед собою, по боках від себе теж накладали, й між тілами робили віконце, аби вести вогонь.
Так само росіяни часто, щоб зберегти собі життя, після штурмів ховались під тілами своїх загиблих. Бо тоді наш безпілотник вже не сильно бачив їх».
