Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
«Він особисто ліквідував п’ятьох наступаючих орків», — говорить про командира відділення, молодшого сержанта Іллю Добоша його командир.
Пану Іллі — 48 років.
У війську — з травня 2022 року. Став до лав 51 окремого стрілецького батальйону 63 окремої механізованої бригади ЗСУ. Військово-облікова спеціальність — кулеметник.
За спиною — строкова служба в Криму, у Феодосії, з 1994-го по 1996 рік, після проголошення Україною Незалежності. Служив у лавах будівельного батальйону. Пригадує, як його військова частина довго не могла «розпрощатися» з радянськими «зірочками» на формі — хоча сусідня частина вже перейшла на тризуби.
У цивільному житті встиг освоїти чимало професій: і водій, і лісоруб, і охоронець, і лісник.
Родом із Закарпаття — з Мукачева.
«Чому я пішов в армію у 2022 році? Тому що розумів, що якщо кожен буде сидіти вдома — то росіяни можуть бути в мене на порозі. Крім того, мої браття пішли на війну. Я коли про це дізнався — теж пішов на війну. Чи шкодую я за весь час повномасштабної війни, що пішов у військо? Ні», — говорить армієць.
За спиною у військового — низка гарячих напрямків, зокрема бої за Бахмут.
Нині він на складному Лиманському напрямку. Днями, наприкінці жовтня, під час виконання бойових завдань знищив до 10 осіб живої сили противника та не допустив прориву на свої позиції.
Військовий пригадує:
«Я якраз був на навчаннях — освоював нову бойову машину, МТЛБ. Повернувся в суботу, в понеділок заступив на чергування на передку. І от вони (росіяни. — Ред.) йдуть, за 20 метрів від мене. Я кажу: „росіяни? Кидайте зброю!“, а вони вишикувалися, як гусенята. Зброю не кинули. Я й постріляв. За кілька годин нова партія прийшла. Їх теж постріляв», — лаконічно пригадує командир відділення.
Найстрашніше, зазначає пан Ілля, під час широкомасштабного вторгнення було тоді, коли побратими були на одному краю бою, а він — на іншому.
«Було страшно, чи я їх ще побачу: чи я виживу, чи вони виживуть. От тоді було реально страшно. Але всі вижили, дякувати Богу. Важко втрачати своїх друзів… Недавно я втратив свого близького друга: прилетіла міна і його осколками посікло. Я витягав його з окопа, на ношах затягли в машину, але, на жаль, до лікарні його не довезли. Троє діточок залишилися і дружина…»
Пан Ілля під час тих подій дістав контузію. Тепер проходить лікування.
Та намагаються під час війни знаходити час і на жарти — куди ж без цього.
«Якось сказали побратимові: „Слухай, тебе терміново командир шукав! Біжи чимдуж до нього!“. Він помчав, пробіг метрів 300 і аж потім згадав, що командир — у відпустці. Зупинився, обернувся — а ми ж з друзями покотом лежимо, регочемо», — пригадує пан Ілля.
Потреба в людях у його підрозділі — відчутна, каже пан Ілля. Але підкреслює, що треба бійців надійних.
«У своєму побратимові я маю бути впевнений — що він мене не підведе і нікуди не втече. Як і у своєму командирові. І це, власне, одне з основних завдань командира: боєць не має його боятися. Командир має власною поведінкою заохочувати його виконувати якісно свій обов’язок, а не „скочити на лижі“ і поїхати додому. По-людськи треба ставитися до своїх бійців, інакше з нього не буде хорошого воїна, не буде бажання служити».
На запитання, що ж буде перемогою в російсько-українській війні, пан Ілля відповідає:
«Коли я повернуся до своєї сім’ї. Коли мої побратими, живі й здорові, повернуться до своїх сімей. Колись настане такий час, коли ми всі зберемося в якомусь кафе і посидимо разом, пригадаємо службу, згадаємо тих, кого з нами немає. Згадаємо все хороше і не дуже… От це для мене і буде перемогою».
Фото з особистого архіву Іллі Добоша
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
