На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Віталій у війську з травня 22-го. За спеціальністю – інженер-механік, працював водієм, автомеханіком, їздив по Європі дальнобійником, світ подивився. Йому є з чим порівняти, є до чого прагнути.
Про це інформує 72 окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців.
Прийшов добровольцем на третій день навали і одразу потрапив у бригаду. Спочатку будував фортифікації, потім був кулеметником у піхоті, а після поранення, як відновився, виникла потреба обслуговувати автомобілі, які приганяли волонтери. От він і підключився. Об’їздив Павлівку, за дві доби москалі підбили три машини, за кермом яких був. Вцілів у всіх цих випадках.
«На пікапах вивозив і поранених, і загиблих, іноді одночасно і тих, і тих – до восьми за раз. Головне було – вивезти швидко, врятувати бійців. Як би не було жорстко їхати бездоріжжям і багнюкою – найважливіше було не застрягнути і вивезти, максимально швидко. Але і попри те іноді було таке, що приїхали, дивишся, а поранений вже не дихає. Таке забути неможливо.
Маршрут – із місця, куди приносили пораненого з поля бою, часом пішки до шести кілометрів під обстрілами – до точки перехоплення або і до стабілки, залежно від ситуації», – говорить Віталій.
За штурм Вугледара хлопці по 30-40 людей вивозили за ніч. Туди – їжу, БК, все, що потрібно, – назад – поранених. Несучи на ношах поранених, часом люди зривали собі спини, часто зупинялися, ховалися дорогою в укриття і несли далі, зокрема – бійці з легкими пораненнями несли тих, хто з важкими.
Перед тим, як Вугледар узяв ворог, у районі шахти кілька наших військових дістали поранення, зокрема командир роти – важке. Коли під’їжджали під обстрілом, виходили з машини, обходили її, відкривали кузов пікапа, вантажили поранених і поверталися за кермо – цей час здається безмежним.
«Вийшло всіх врятувати. Тільки салон машини не відмивається від крові. Оцінка життя і цінності змінилися. Щастям стала чашка кави в колі сім’ї. Іноді хочеться побути на самоті, в тиші. Добре – це коли робота рухається за планом. Коли несподівані виклики – це значить, що треба когось вивозити. Хлопців, які вийшли з окопу, навіть не питаю, як там. Буде час і бажання – самі розкажуть. Але їхні історії треба розповісти. Зараз для нас це повсякдення, а з часом буде історія. А історія пишеться не просто так, з неї треба робити висновки», – каже десантник.
Раніше АрміяInform повідомляла, що Сили оборони вдарили в район зосередження особового складу противника.
