Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Капітан Юрій Марченко добровільно призвався до ТЦК, потім у складі стрілецького батальйону воював на авдіївському напрямку, після чого повернувся в Козельщину.
Про бойовий шлях офіцера розповіло оперативне командування «Північ».
Юрій за освітою вчитель. Працював за фахом, потім — в органах місцевого самоврядування. Був заступником, а потім і головою районної ради.
24 лютого 2022-го пішов добровольцем до ТЦК та СП у Козельщині. На той час з військового досвіду мав лише строкову службу наприкінці 1980-х років. На початку 2000-х пройшов навчання та здобув лейтенантське звання, військовий фах — офіцер з МПЗ.
«Мене спонукало, як і більшість добровольців, усвідомлення, що треба йти захищати свою Батьківщину, власну родину. Просто не міг залишитися осторонь тієї біди, що навалилася на нашу землю», — розповів Юрій Марченко.
Одразу був мобілізований до роти охорони ТЦК та СП в Козельщині. Був заступником командира з морально-психологічного забезпечення. Та за рік, 24 лютого 2023-го за власним бажанням записався до лав 407-го окремого стрілецького батальйону, який тоді якраз формувався. Призначений на посаду командира стрілецької роти, а за кілька місяців по тому переведений на посаду начальника групи розвідки штабу.
Після трьох місяців навчання та злагодження у травні 2023-го підрозділ вибув на місце виконання завдань. Харківська область, потім — Херсонська, Київська. Виконували завдання з охорони об’єктів на 2-3 лінії оборони.
Восени отримали нове завдання: висунутися на Донеччину на Авдіївський напрямок.
«Наприкінці жовтня потрапили на Авдіївський коксохім. Я був начальником військової розвідки, ми займалися плануванням. Основним було налагодження взаємодії з іншими підрозділами, планування розвідки та спостереження за противником та забезпечення інформацією командування», — згадував Юрій Марченко.
Позиції стрілецького батальйону ворог безперестанно атакував з різних видів озброєння – міномети, артилерія, танки, регулярно скидали з літаків КАБи. Важкі бої відбувалися, коли ворог зайшов у тил українським підрозділам — через розгалужену систему підземних комунікацій в районі «Царської охоти» наприкінці січня.
Тоді наступ вдалося відбити, були пропрацьовані усі комунікації на території заводу, щоб більше не допустити ворога цим шляхом на територію коксохіму, розповідає офіцер.
Основний особовий склад окремого стрілецького батальйону були виведені з території заводу 12-13 лютого 2024 року.
«Планувалося переміщення батальйону в іншу частину. Наш командний пункт залишався там на місці. Але так склалася ситуація, що ми отримали команду на вихід. 15 числа виходили малими групами по п’ятеро — нас там залишалося 24. Далі нас підбирали автомобілі та вивозили в Мирноград», — повідомив військовий.
За його словами, тоді виходили пішки по невідомій місцевості, під постійними обстрілами та між мінами. Тоді за два дні нарахував майже 250 КАБів по території заводу — ворожі літаки були в повітрі майже безперестанно.
Капітану Марченко вдалося вийти без поранень. Однак, зізнається, контузій було багато — їх у тих умовах ніхто не рахував. Хоча було важко, каже військовий, але тримався на вірі в те, що все буде добре. Підтримував зв’язок з рідними завдяки інтернету. Також з побратимами, які були поруч, підбадьорювали один одного.
З Мирнограда підрозділ вивели на відновлення на Черкащину. Юрій лікувався після отриманих контузій та згодом пройшов ВЛК і за його висновками був визнаний непридатним для служби в бойових частинах.
Узяв відношення та вже у квітні повернувся до рідного Четвертого відділу Кременчуцького ТЦК та СП в Козельщину. Очолив групу документального забезпечення.
Працює з документами, займається кадровими питаннями та матеріальним забезпеченням. Підкреслює, що для того, щоб здобути перемогу проти сильного ворога, Збройним Силам України потрібне вмотивоване поповнення.
«Якщо не нам, чоловікам, захищати свою Батьківщину, то кому? Бо інакше ворог дуже швидко прийде сюди — на Полтавщину. Ми вже бачили, як швидко він може просуватися, коли не зустрічає спротиву. Я розумію, наскільки важлива робота територіальних центрів комплектування в питаннях поповнення Сил оборони. Однак, бачу і той інформаційний прес, який сьогодні йде проти ТЦК. Тому що завдання ворога — всілякими засобами зірвати мобілізації до лав ЗСУ. А ці ІПСО не лише лякають цивільних чоловіків, які в результаті всіляко намагаються уникнути мобілізації. Це також і демотивує воїнів, які б’ються за Україну — дехто і по три-чотири роки. Військовим теж потрібен час на відпочинок. Але ким їх замінити? Єдиний вихід — відкласти усі відмовки та кожному стати на захист України», — зауважив Юрій Марченко.
Як повідомляла АрміяInform, про таких, як боєць 81 аеромобільної Слобожанської бригади Сергій, на позивний «Фантом», кажуть, що вони народились у сорочці. Все тому, що воїн вцілів після розриву 82-мм міни за кілька кроків від себе.
