Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Воїн на позивний «Боєць» родом з Івано-Франківщини.
У ЗСУ — з липня 2023 року. Цьогоріч на Запорізькому напрямку брав участь в декількох успішних виїздах у складі групи евакуації.
Як це 4 кілометри нести тіло побратима і щохвилини ховатись від ворожих дронів? Що головне для водія, який везе важкого пораненого? Та які поранення нині найбільш поширені на фронті?
Про це «Боєць» розповів нашому кореспонденту.
«Нас було четверо, було важко нести, адже загиблий був понад 100 кг»
Згадую свій перший виїзд. Ми мали евакуювати тіло нашого загиблого побратима. Це було в районі Вербового, на Запорізькому напрямку. Тоді о 5 годині ранку ми виїхали. Спочатку були на БМП, бо ще мали хлопцям воду завезти на позиції.
Під’їжджаємо тільки, і по нас одразу починають фігачити мінометкою. Ворог помітив нас. Я одразу сховався. Трішки почекали й пішли за тілом побратима. Назад несли його десь п’ять годин. Відстань подолали понад чотири кілометри.
Поки несли, то періодично слухали, чи не летять дрони, та ховались від них. Нас було четверо, але важко нести, коли загиблий понад 100 кг важить. Як чули дрон, то розбігались у різні боки, гілкою накривалися одразу чи ще чимось або ховались у шанці.
Пройшли так два кілометри і зустріли хлопця з 82 бригади. Він «трьохсотий» був. Наш побратим надав йому допомогу, турнікет наклав. Потім ми його автомат взяли, щоб йому легше йти було, і він пішов попереду нас. У нього в руку поранення було і ще десь осколки. Тож він з нами вийшов тоді.
Нарешті ми вийшли до точки, де ворожих дронів не було.
«Якби я приїхав на хвилин 15 пізніше, то хлопець вже б не жив»
Наступний виїзд був у мене, коли забирали пораненого. Хлопці пішли за ним, а я їх мав забрати на машині. У нас тоді був бусик Т4. Коли ти водій, то у таких випадках важливо думати, що ти маєш повернутись із цього виїзду живим. Коли я виїжджав, то помолився, як має бути, сказав собі, що маю бути живий і здоровий, і що мушу витягнути побратимів.
Наші хлопці, які несли цього пораненого до машини, хотіли зробити перекур, бо стомилися. Але вирішили все-таки чимшвидше донести його.
Тоді треба було їхати дуже швидко, бо поранений сильно стікав кров’ю. Якби я приїхав на хвилин 15 пізніше, то цей хлопець вже б не жив. Одразу ми його до лікарні везли. І там сказали, що ми встигли вчасно. Розташована лікарня була неблизько. І я постійно поки їхав, то давав газу. А дорога, ви ж розумієте, яка там.
«Їхали назад, то був приліт в наш бік, десь метрів 50 поруч. Не зачепило мене, я обернувся і ще більше газу дав…»
Третій виїзд, пригадую, поранений був не дуже важкий. Але забрати його треба було дуже швидко. На тій позиції ворог спалив бліндаж. Окрім пораненого, забирав його побратимів, бо їх зачепило трішки теж. Знов одразу везли до лікарні. Завжди на такі виїзди двоє водіїв їдуть, бо всяке трапитись може. Але цього разу довелось самому їхати.
Як приїхав я на точку, хлопці вже чекали на мене в кущах. Їхали назад, то був приліт у наш бік, десь метрів 50 поруч. Не зачепило мене, я обернувся і ще більше газу дав, щоб швидше доїхати. Тоді вивіз їх. Зараз, наскільки знаю, живі-здорові всі.
«Толк буде, якщо добре готуватимешся. Це й збереже життя на полі бою»
…Як правило, на передовій у всіх поранення — це руки, ноги, очі. Бо там найчастіше працюють ворожі міномети та дрони.
Новобранцям, які нині приходять до війська, хочу сказати так: якщо вас інструктори чогось навчають, то старайтеся, не лінуйтеся.
Халявити тут — це не вихід. Слухайтесь командирів. І головне — навчайтеся. Бо толк буде, тільки якщо добре готуватись. Це й збереже життя вам на полі бою.
