Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Ми часто кажемо, що свобода і гідність — головні складові нашої ідентичності.
Але памʼять — те, без чого неможлива ідентичність. Ставлення до загиблих — це ще про ставлення живих до самих себе, про самоповагу. Саме культура памʼяті свідчить про цивілізаційний і культурний рівень суспільства.
Памʼять — те, що має обʼєднувати.
Ми існуємо у нерозривному сплетінні тих, хто живе тут і зараз, і тих, хто відійшов в інший вимір існування. Тих, хто своїм життям і смертю наповнив силою і значенням символи і складові нашої культури. Тих, хто писав сторінки нашої історії власною кровʼю. Аби вона існувала, ця історія.
Цей день — про те, що нам не відібрало памʼять і вона важлива.
Про те, що свобода має ціну.
Памʼять — один з наших орієнтирів, який покликаний освітити шлях в сутінковий час виснаження, болю і перевірки, чого варті декларовані нами принципи і ми самі.
Мабуть, це і є те питання, яке слід собі поставити, зазираючи вглиб власної душі під час чергової хвилини мовчання.
Не варто соромитися сліз, варто намагатися жити й чинити так, аби їм не було за нас соромно.
Боляче — ми живі. Пам’ятаємо — вони живі. Із самих себе ми творимо світ, який захищаємо разом…
