Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
«ЗСУїзм» як «релігія» чи принаймні нова течія в мистецтві, образ України як Венери Мілоської та артоб’єкт «стоп москва» викликали підвищену увагу європейських глядачів під час виставки «Зліпок Часу» в Брюгге та Парижі.
У Брюгге виставка проходила під час Трієнале Сучасного Мистецтва, який приваблює поціновувачів з усього світу. В Парижі експонування виставки збіглося з часом проведення Олімпійських ігор.
Не дивно, що в обох випадках нестачі відвідувачів не було — виставка приваблювала, цікавила й… обурювала. Аж до того, що тисячі надміру емоційних відвідувачів майже зламали один з артоб’єктів з написом «стоп москва».
АрміяInform поспілкувалася з українськими митцями, організаторами й учасниками виставки, щоб з’ясувати, чим саме пошкоджений мистецький твір і виставка в цілому так зачепили європейців і гостей з усього світу, які в той час відвідували Брюгге та Париж.
«Покуття ЗСУїзму»
Покуття — це простір у традиційній українській хаті, кут навпроти печі, де стоять ікони та зібрані важливі, священні для родини речі. Серед них можуть бути фотознімки батьків та дітей, дорогі як пам’ять про рідних і близьких реліквії та навіть просто якісь милі дрібнички, які доповнюють композицію, створюючи милий затишок рідної оселі.
— Зараз у більшості з нас є вдома таке маленьке покуття, пов’язане зі Збройними Силами України — фотографіями друзів, подарованими шевронами, іншими військовими речами. Можна сказати, що це теж продовження вікової традиції шанобливого ставлення до компонування речей, які для нас важливі та священні, — розповіла авторка та організаторка виставки, кінорежисерка, учасниця російсько-української війни Лідія Гужва.
У такому покутті, вважає мисткиня, втілено віру й усі сили, акумульовані для підтримки Збройних Сил України, уся вдячність українським захисникам за їхній подвиг.
— У цьому ставленні до військових, які зараз на фронті жертвують своїм життям заради того, щоб ми могли продовжувати жити є щось від релігії, від ставлення до воїнів як до святих і до мучеників. За рівнем напруги це наближається до того, що відчувають віряни в релігії, — пояснила вона.
Саме звідси походить втілене вербально й візуально твердження-гасло-заклик «Вірю в ЗСУ», яке не тільки про впевненість у тому, що Сили оборони захистять від ворога, але й у глибокій вдячності й до певної міри поклонінні героям зі Збройних Сил України.
— Ця віра в Збройні Сили України презентна і настільки зрозуміла кожному з нас, що ми просто зафіксували це як умовну релігію, назвавши її ЗСУїзмом. Саме цю ідею втілено в «Покутті з ЗСУїзму».
З чого складається «Зліпок Часу»
Виставка «Зліпок Часу» виросла навколо ідеї вшанування воїнів-захисників Збройних Сил України, всіх Сил оборони, однак цією гранню війни не обмежується. У ній представлено кілька мистецьких проєктів, поєднаних бажанням висловити та донести до світу жахливу трагедію, що її переживають нині внаслідок російської агресії українці.
Вона складається з інсталяцій «Вівтар Перемог» випускника Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Антона Логова, «Каплиці ЗСУїзму» учасника бойових дій Дмитра Коломойцева, «Сховища непрожитих емоцій та відкладених почуттів» Лідії Гужви, «Океан Скорботи» Лідії Гужви та Svetiljda Landar. Також є картина Танаки Павлова, Яни Соколової, Ольги Куц.
Окремим елементом є документальні фільми про російсько-українську війну, причому не лише від часу широкомасштабного вторгнення, а саме з 2014 року, коли почалась російська збройна агресія проти українського народу та держави Україна.
— Також я використала аудіотреки, які записала у Слов’янську в перший день широкомасштабного вторгнення. Це офіційна об’ява міськради, що не треба панікувати, сирени й твори діючих військовослужбовців, які зараз захищають нашу країну зі зброєю в руках, а до повномасштабного вторгнення один був скрипалем, а інший журналістом і музикантом, — продовжує Лідія Гужва.
Використано у виставці фрагмент твору у виконанні панотця Київського кобзарського цеху Миколи Будника, який відроджував традицію виробництва автентичних українських народних інструментів і збирав фольклорні пісні.
— В одному з фрагментів його пісні йдеться про рід і саме він став лейтмотивом музичного супроводу виставки, повторюючись у межах всієї експозиції та створюючи її аудіонаповнення.
Український календар Венер війни — митець мріє про завершення проєкту
Ще одна унікальна частина виставки — портрети українських жінок в образі знаменитого взірця античної краси, скульптурної фігури Венери Мілоської. Вже понад два тисячоліття вона захоплює світ своєю вишуканою досконалою вродою і водночас є свідченням трагічної втрати, адже скульптура не має рук.
-
- Фото Віталія Павленка / АрміяInform
-
- Фото Віталія Павленка / АрміяInform
-
- Фото Віталія Павленка / АрміяInform
-
- Фото Віталія Павленка / АрміяInform
— Від початку широкомасштабного наступу я почав створювати календар війни, в якому Україна виступає в образі жіночого тіла, яке є символом краси та життя. І водночас в образі Венери Мілоської цей образ пов’язаний з втратою — частини тіла, території країни, рідної домівки, — пояснює художник Сергій Захаров.
Саме краса жіночого тіла є метафоричною перемогою над жахом смертей та каліцтв, тобто продовженням життя. Серію картина задумано як своєрідний календар — нова робота з’являється щомісяця від лютого 2022 року і з’являтиметься надали аж до Перемоги.
— Це образ українки, це образ України. Це зліпок часу. Кожен раз додається новий образ. Але я мрію про той час, коли завершу нарешті проєкт, — наголосив митець.
Виставка у Брюгге та Парижі — вікно, крізь яке Україну побачив увесь світ
До Європи виставка потрапила завдяки сприянню Управління стратегічних комунікацій, Центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ, Центру підготовки підрозділів, військового оркестру оперативного командування «Схід» та музею Сучасної російсько-української війни.
Першим містом, де вона експонувалась, стало надзвичайно атмосферне, сповнене духу європейського Середньовіччя місто Броюгге у Бельгії. Проведення виставки в цьому знаковому для всієї Європи місті вдалося організувати завдяки українській мисткині Світлані Лебізі, яка вже майже чверть століття сприяє тому, щоб європейці якого можна більше знали про Україну, українську культуру та мистецтво.
— У липні, коли ми експонували виставку, бельгійці відзначали національне свято — День Бельгії. До того ж у Брюгге зараз проходить Трієнале Сучасного Мистецтва, тож виставка привернула увагу відвідувачів цього надзвичайно представницького заходу з усього світу, — розповіла вона.
Завдяки цьому «Зліпок Часу» відвідали тисячі не лише тисячі європейців, але й численні гості, що прибули до Брюгге з усього світу. Поціновувачі сучасного мистецтва високо оцінили творчі роботи українських митців.
-
- Фото Віталія Павленка / АрміяInform
-
- Фото Віталія Павленка / АрміяInform
-
- Фото Віталія Павленка / АрміяInform
— Це був величезний потік людей. Величезний! Люди і по декілька разів приходили, приводили своїх знайомих. Виставкою ми дуже потужно нагадали світу про Україну, про нашу трагедію, про нашу мужність і віру, — продовжує Світлана Лебіга.
Вона розповіла, що реакція відвідувачі була неймовірною — люди плакали, лишали теплі відгуки про підтримку України в нашій справедливій боротьбі. Так виставка в Брюгге стала вікном, крізь яке Україну вкотре побачив увесь світ. А потім цей ефект примножили в Парижі, де «Зліпок Часу» експонували саме під час проведення у столиці Франції Літніх Олімпійських ігор 2024 року.
Кнопку, що «втопила» «москву», відвідувачі майже розтрощили
Символічним експонатом, взаємодією з яким відвідувач завершує огляд виставки, є червона кнопка «стоп москва». Це реальна кнопка від якогось зробленого в москві радянського приладу, тому на ній написано «москва». На самій же кнопці написано «стоп». Захопливу історію про неї розповіла Лідія Гужва:
— Якось у мене спитали, якою є молитва «релігії ЗСУїзму». Відповідь елементарна — на «Покутті ЗСУїзму» лежить ця червона пластмасова кнопка. У 2022 році її подарував нам друг з Дніпра, приніс просто побавитися.
«Дивіться, — каже, — кнопка „стоп москва“!». І ми всі тисли на цю кнопку, тому що вона така приємна, тактильна, на неї класно тиснути. А наступного ранку прокинулись і дізналися з новин, що російський крейсер «москва»… потопили Сили оборони України!
Тому натискання кнопки «стоп москва» — це та символічна дія, яка не лише приносить задоволення, але яка є дійсною — і, сподіваюся, дієвою! — молитвою за Збройні Сили України.
Серед відвідувачів виставки ще не було людини, яка б не натискала цю кнопку. Вони всі хочуть натиснути, вони беруть її в руки, тицяють, посміхаються. Вони розуміють, що це за кнопка і чому на неї необхідно натискати.
І через це кнопка «стоп москва» вже в нас розвалюється потихеньку, настільки люди часто і завзято на неї тиснуть. Але це приємний знак. Це говорить про те, що люди раді тиснути цю кнопку, від них не треба вимагати, щоб вони думали про якихось там невідомих їм українців, які живуть за тисячі кілометрів від них і яких вони ніколи не бачили.
Треба просто наблизитись до них, треба подивитися їм в очі, щоб вони відчули наш біль, нашу радість, щоб вони посміялися з нами, і вони радо будуть тиснути цю кнопку «стоп москва».
Лідія Гужва: Виставка «Зліпок Часу» — це метафоричний образ українського сьогодення крізь призму досвіду військових, цивільних та спостерігачів
Нині виставка «Зліпок Часу» вже повернулась в Україну. З кінця серпня її можна буде відвідати в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку. А далі у планах — знов закордонна подорож.
