Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Чому твердження, що «воювати будуть усі» та попередження військових про те, що ті, хто служить зараз, «можуть закінчитись», можуть не працювати як аргументи для переконання цивільних стати до лав Сил оборони України? Чи всі можуть і повинні воювати? Як підготуватися та спокійно сприйняти та прийняти мобілізацію?
Ці та подібні питання часто радше відчувають, ніж осмислюють усі, хто, не маючи досвіду військової служби, долучається до лав Збройних Сил.
У черговому тексті з циклу «Мобілізація: випробувано на собі» кореспондент АрміяInform розповідає про власний досвід прийняття мобілізації як усвідомленого вибору. Його міркування можуть бути корисними для тих, хто зараз замислюється над мобілізацією як необхідним усвідомленим кроком.
Чому воювати можуть не всі
Твердження «воювати будуть усі» правдиве і неправдиве одночасно. В сенсі «всі підуть в окопи, на штурми та стрілятимуть зі зброї» воно не є правдивим навіть для тих, хто служить в армії, бо у війську є чимало роботи, яку критично необхідно виконувати не беручи безпосередньої участі у бойових діях.
Однак, з другого боку, всі, хто працює на перемогу в лавах ЗСУ, так чи інакше воюють, бо без них величезна військова машина не зможе працювати ефективно чи навіть взагалі колапсує. Так само на перемогу працюють всі, хто входить до складу Сил оборони України — прикордонники ДПСУ, рятувальники ДСНС, поліцейські НПУ й усі інші.
На перемогу працюють також ті, без кого країна не зможе нормально функціонувати й ефективно воювати. Наприклад, цивільні працівники й працівниці підприємств, які виготовляють зброю. Або ті, хто домовляється і доставляє зброю та амуніцію від іноземних партнерів.
Військові розповідають цивільним про страхи мобілізації. Частина 3: Життя і здоровʼя
До переліку тих, хто працює на перемогу, належать не лише енергетики, сантехніки, продавці чи водії вантажівок, але й лікарі, науковці та вчителі. А також чиновники, депутати та судді, бо нормальне функціонування виконавчої, законодавчої та судової гілок влади так само важливе, як електро- і газопостачання, водогін та каналізація. Саме тому існує система бронювання від мобілізації, яка покликана лишити в тилу й у межах цивільного життя критично необхідних для суспільства спеціалістів.
Якщо ви у той чи інший спосіб вже не працюєте на перемогу, слід бути готовими до мобілізації. Це цілком нормально, логічно, виправдано і справедливо. Тому слід психологічно готуватися до того, щоб прийняти твердження «воювати будуть не всі, але я повинен», бо тим, чим я займаюся, можна тимчасово пожертвувати заради виживання всього суспільства.
Хочете, щоб на війну пішов водій-далекобійник, який везе критично необхідні людям товари? Чи рятувальник ДСНС, який гасить пожежі від російських обстрілів? Чи всі інші, хто вже працює на перемогу? Замініть їх на їхньому місці тут і зараз в миттєвому режимі «він взяв автомат, я взяв пожежний брандспойт». Не можете? Мобілізуйтесь, бо це необхідно. І це справедливо. Воювати будуть не всі. Але я буду.
Воюють такі самі люди, як ти сам
Ще одна психологічна пастка, в якій перебуває чимало цивільних, — це уявлення про військових як про кіборгів-термінаторів і десантників-спецпризначенців. Немов би є якісь спеціальні люди, створені саме для того, щоб воювати, а ти до них не належав ніколи й належати не зможеш.
Дійсно, серед військових є високопрофесійна еліта, з яких мають складатися Збройні Сили у мирний час. Однак у тій справедливій оборонній війні, яку веде зараз Україна, ними не обійтися. Тому до ЗСУ йдуть такі самі звичайні люди, як ти сам.
Воювати та бути солдатом — це така само робота, як і будь-яка інша. Тільки ця важча і небезпечніша, однак водночас необхідніша і тому почесніша, ніж інші. Так і слід до неї ставитись — як до неминучої роботи, яку слід виконати, бо замість тебе ніхто її не зробить.
Військові розповідають цивільним про страхи мобілізації. Частина 2: Навчання
Вдягнувши військову форму, ви лишитесь тим же, ким і були. Серед вбраних у піксельний однострій побратимів і посестер я відчував себе таким само цивільним, як і раніше, бо не бачив себе зі сторони. Але я виконував військову роботу і виконуватиму її надалі настільки добре, наскільки зможу, бо людей бракує й нікого іншого на заміну для виконання цієї роботи немає.
Усвідомлення того простого факту, що на фронті зараз такі самі українці й українки, як ви самі, дозволяє спокійно сприйняти й прийняти мобілізацію. Бо чому вони можуть і повинні, а ви не можете чи не хочете? Чим вони кращі чи гірші за вас?
Після перемоги саме ті, хто боронив країну зі зброєю в руках, опиняться в найсильнішій в усьому українському суспільстві етичній позиції. Бо найбільша жертва — реальна чи потенційна — передбачає і найбільшу громадську повагу. Тому долучитися до лав захисників і захисниць зараз не лише найбільш необхідно, але і найбільш почесно.
Мобілізація — це серйозно і надовго, але не назавжди
Ще один момент, який слід усвідомити та сприйняти, це те, що життя після мобілізації не закінчується.
Вступ на службу не призведе до того, що ви припините бути тим, ким були в цивільному житті, не розірве ваші соціальні зв’язки, не позбавить вас змоги повернутись до звичних колишніх справ назавжди.
Натомість вона розпочне новий етап і стане початком нового досвіду. Подібним до того, яким є переїзд на нове місце проживання або зміна місця роботи.
Щоправда, суттєво важчим, відповідальнішим і небезпечнішим, однак і таким, що має значно більший пакет соціальних гарантій, які реально виконуються державою.
Військові розповідають цивільним про страхи мобілізації. Частина 1: Матзабезпечення
Тому варто сприйняти і прийняти мобілізацію як початок нового етапу, який рано чи пізно так, чи інакше закінчиться.
Однак не варто вважати перебування у війську періодом, на час якого життя відкладається на потім.
Попри все воно буде продовжуватися, нехай і за тих обставин, у яких ми опинились внаслідок російської збройної агресії проти українського народу та держави Україна.
Зрештою, країна продовжує жити навіть за нинішніх екстремальних умов. Ми її частина і продовжуємо жити разом із нею.
