З 6 по 14 липня в Азовському морі було уражено 116 суден так званого тіньового флоту рф, розповів командувач СБС…
Ще до того, як долучилися до війська, артилерист 95 ОДШБр Леонід партизанив проти окупантів. Його історію розповідають у Службі зв'язків з громадськістю Поліської бригади.
На початку повномасштабного вторгнення він був вдома в селі Посад-Покровське на Херсонщині. У перші дні російського вторгнення село було окуповане.
Саме через Посад-Покровське ворог рухався в напрямку Миколаєва, а одразу за селом росіяни зробили собі пункт дислокації.
«Вони тероризували населення, дуже багато загиблих було. Перші два тижні було пекло, нарешті ми дочекалися зелений коридор, і почали вивозити людей, було байдуже чим їхати та чий це автомобіль — головним завданням було вивезти більше людей», — говорить десантник.
Чоловік каже, що окупанти поводили себе як варвари: грабували магазини, заправки, першочергово брали алкоголь, а потім вже продукти й решту. Також стріляли по цивільному населенню.
«Було багато загиблих від уламків та навмисно вбитих. Ми почали партизанити — шукали де стоїть їхня техніка, одразу повідомляли на номери, які розсилали через смс наші силовики», — з гордістю каже Леонід.
Одного разу чоловік з друзями висунулися в бік Херсону, пройшовши декілька кілометрів, вони знайшли посеред дороги розбитий РСЗВ «Град».
«Ми вирішили забрати звідти інструменти, та передати нашим хлопцям. А ж ось почули рух колон, я не одразу зрозумів, що відбувається, побачив, що мої хлопці вже біжать, і тоді зрозумів, що і мені час бігти. Коли ми втікали, то чули свист куль над головами, то росіяни стріляли нам в спини», — каже він.
Тоді майбутній десантник дістав своє перше поранення. Леонід найбільше переживає, щоб дружина не дізналася про кулю та не хвилювалася. Брат Леоніда вийняв кулю зі спини, перемотав, а дружині сказав, що вдома поранився.
«Декілька днів було відносно тихо, а потім почалося пекло, летіли КАБи, фосфором палили село. Окупанти дізналися, що зайшли наші війська», — згадує чоловік.
Він розповідає, що коли дістав першу контузію, то не розумів, що це таке і що з ним відбувається: тільки на другий день згадав номер своєї дружини, яку евакуювали вже до Миколаєва.
«Пам’ять підводила, але я продовжував вивозити людей із села. Усе відбувалося наче уривками: кліпнув — і я в новому місці, знову кліпнув — і змінилася локація. Ті дні згадують з жахом, адже кожного дня я міг загинути», — пояснює Леонід.
Наступна вилазка виявилася набагато успішнішою: він зі знайомими побратимами вирішили знову вийти на вилазку в пошуках позицій російських угруповань, техніки та їхніх місць перебування.
«Нам вдалося знайти три артилерійські машини з повним боєкомплектом і з повними баками палива. Обережно обдивившись навколо, ми перевірили чи не попадемо в пастку, і, дякуючи Богу, все було добре. Ми перевірили наявність розтяжок усередині кабіни. Чисто! Після цього ми показали дорогу нашим військовим до знахідок», — додає він.
Наприкінці березня 2022 року завдяки контрнаступу української армії росіяни відійшли, й село було звільнено. Чоловік зрозумів, що після всього пережитого і побаченого, він не може бути осторонь — тому пішов до військкомату, щоб долучитися до війська.
«Я долучився до 95 бригади ДШВ, тепер я артилерист і кожного дня підсмажую ворога, щоб він не ліз далі. Зараз би хотілося, щоб хлопці з усієї країни піднялися так, як на початку війни, і пішли допомагати військовим, — говорить Леонід. — Я не був народжений для війни, як і всі тут, але я прийшов і тримаю оборону».
Сили оборони України — це, насамперед, люди. На нашому сайті ви можете почитати історії інших захисників — наприклад, про розвідника бригади «Рубіж» на псевдо «Гаррі» або про старшу бойову медикиню, начальника медичного пункту дивізіону Наталію з позивним «Джері».
Такі історії показують, що кожен може знайти собі застосування в Силах оборони. Для цього ви можете скористатися агрегатором вакансій у ЗСУ ,або підібрати собі посаду на сайті «Будь собою».
