Українські ветерани презентували колекцію бренду Andreas Moskin сезону весна-літо 2025. Надихнули на створення цього проєкту естетика бохо та українське поетичне кіно 60–70-х…
Ще до того, як долучилися до війська, артилерист 95 ОДШБр Леонід партизанив проти окупантів. Його історію розповідають у Службі зв'язків з громадськістю Поліської бригади.
На початку повномасштабного вторгнення він був вдома в селі Посад-Покровське на Херсонщині. У перші дні російського вторгнення село було окуповане.
Саме через Посад-Покровське ворог рухався в напрямку Миколаєва, а одразу за селом росіяни зробили собі пункт дислокації.
«Вони тероризували населення, дуже багато загиблих було. Перші два тижні було пекло, нарешті ми дочекалися зелений коридор, і почали вивозити людей, було байдуже чим їхати та чий це автомобіль — головним завданням було вивезти більше людей», — говорить десантник.
Чоловік каже, що окупанти поводили себе як варвари: грабували магазини, заправки, першочергово брали алкоголь, а потім вже продукти й решту. Також стріляли по цивільному населенню.
«Було багато загиблих від уламків та навмисно вбитих. Ми почали партизанити — шукали де стоїть їхня техніка, одразу повідомляли на номери, які розсилали через смс наші силовики», — з гордістю каже Леонід.
Одного разу чоловік з друзями висунулися в бік Херсону, пройшовши декілька кілометрів, вони знайшли посеред дороги розбитий РСЗВ «Град».
«Ми вирішили забрати звідти інструменти, та передати нашим хлопцям. А ж ось почули рух колон, я не одразу зрозумів, що відбувається, побачив, що мої хлопці вже біжать, і тоді зрозумів, що і мені час бігти. Коли ми втікали, то чули свист куль над головами, то росіяни стріляли нам в спини», — каже він.
Тоді майбутній десантник дістав своє перше поранення. Леонід найбільше переживає, щоб дружина не дізналася про кулю та не хвилювалася. Брат Леоніда вийняв кулю зі спини, перемотав, а дружині сказав, що вдома поранився.
«Декілька днів було відносно тихо, а потім почалося пекло, летіли КАБи, фосфором палили село. Окупанти дізналися, що зайшли наші війська», — згадує чоловік.
Він розповідає, що коли дістав першу контузію, то не розумів, що це таке і що з ним відбувається: тільки на другий день згадав номер своєї дружини, яку евакуювали вже до Миколаєва.
«Пам’ять підводила, але я продовжував вивозити людей із села. Усе відбувалося наче уривками: кліпнув — і я в новому місці, знову кліпнув — і змінилася локація. Ті дні згадують з жахом, адже кожного дня я міг загинути», — пояснює Леонід.
Наступна вилазка виявилася набагато успішнішою: він зі знайомими побратимами вирішили знову вийти на вилазку в пошуках позицій російських угруповань, техніки та їхніх місць перебування.
«Нам вдалося знайти три артилерійські машини з повним боєкомплектом і з повними баками палива. Обережно обдивившись навколо, ми перевірили чи не попадемо в пастку, і, дякуючи Богу, все було добре. Ми перевірили наявність розтяжок усередині кабіни. Чисто! Після цього ми показали дорогу нашим військовим до знахідок», — додає він.
Наприкінці березня 2022 року завдяки контрнаступу української армії росіяни відійшли, й село було звільнено. Чоловік зрозумів, що після всього пережитого і побаченого, він не може бути осторонь — тому пішов до військкомату, щоб долучитися до війська.
«Я долучився до 95 бригади ДШВ, тепер я артилерист і кожного дня підсмажую ворога, щоб він не ліз далі. Зараз би хотілося, щоб хлопці з усієї країни піднялися так, як на початку війни, і пішли допомагати військовим, — говорить Леонід. — Я не був народжений для війни, як і всі тут, але я прийшов і тримаю оборону».
Сили оборони України — це, насамперед, люди. На нашому сайті ви можете почитати історії інших захисників — наприклад, про розвідника бригади «Рубіж» на псевдо «Гаррі» або про старшу бойову медикиню, начальника медичного пункту дивізіону Наталію з позивним «Джері».
Такі історії показують, що кожен може знайти собі застосування в Силах оборони. Для цього ви можете скористатися агрегатором вакансій у ЗСУ ,або підібрати собі посаду на сайті «Будь собою».
