Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Свій позивний «Мала» ця операторка БПЛА отримала через те, що є наймолодшою у підрозділі — їй 21 рік. Так, коли почалася війна у 2014 році, їй було всього 11 років. І тепер вона — військовослужбовиця Збройних Сил України.
Фотокореспондент АрміяInform Віталій Павленко поспілкувався запитав дівчину про те, як потрапила у військо, яка її мотивація, специфіка служби та чимало іншого.
«Мені було важко сидіти вдома»
У 2014 році я взагалі не розуміла, що відбувається. У родині були скандали з приводу розмов про Революцію Гідності, анексію Криму, початок війни на Донбасі.
Мій хлопець, йому 23 роки, був проти, щоб я пішла служити в ЗСУ. Але зараз він теж на війні — у 406 окремій артилерійській бригаді. Але ми вже не разом.
Мені було важко сидіти вдома та спостерігати за тим, що робиться у цивільному житті. Чоловіки — здорові, усі такі гарні — але бояться сюди йти служити. А нині дуже не вистачає людей на фронті. Тому я вирішила, що буду корисною для своєї держави, країни, родини саме у лавах ЗСУ.
Пам’ятаю свій перший похід у ТЦК. Завернули, так і сказали: «Мала, йди звідси». Потрібен був дозвіл батьків, а з ними я не спілкувалась. Вони були проти такого мого рішення максимально.
Але я пішла в інший ТЦК, і там мені сказали, що якщо хочу — то візьмуть.
Пройшла ВЛК, і життя закрутилося та завертілося. За місяць я вже була у війську, потрапила в «учебку». Багато цікавого та нового дізналася.
Пам’ятаю, що коли ми жили з хлопцями, то у нас, дівчат, не було окремих кімнат, усі мешкали в рівних умовах. І не було жодного випадку неадекватної поведінки з боку чоловіків, навпаки — було багато допомоги з боку хлопців.
«Оператор БПЛА — це те, про що я мріяла»
Спочатку мене хотіли відправити в медроту, але я дістала контакти та почала телефонувати і проситися в оператори БПЛА. Це те, про що я мріяла, — так і сталось.
Ми працюємо по різних цілях: багато техніки, багі, вантажні авто, БТР, танки, бліндажі, окопи, підвали, антени, старлінки… Все відстежуємо і знищуємо. Особливо — ворожу піхоту. Слідкуємо, звідки вони вилізли та сховались, даємо координати. Далі — хлопці працюють, а ми підтверджуємо.
«Не маю сентиментів до ворога — його треба знищувати»
Що б я хотіла сказати дівчатам, які хочуть піти в ЗСУ, але вагаються?.. Якщо ви ще не пройшли медичні курси — пройдіть обов’язково. Є ж купа курсів, навчання в інтернеті тощо.
Тут, у війську, багато людей, з якими я відчуваю силу, знаю, що все недаремно. Зі мною працює найкраща у світі команда, на них можна покластися. Це моє життя, воно краще за цивільне. Я єдина з класу, хто пішов у ЗСУ.
Чимало друзів, з якими я познайомилася в «учебці», вже загинули… Тому я не маю сентиментів до ворога — його треба знищувати.
