Зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів № 560. Вони передбачають автоматичне продовження більшості відстрочок, пріоритет оформлення в цифровому форматі через…
Перелік російських військових традицій був би неповним без згадки про масові вбивства цивільних. Кожна війна, в якій брали участь росіяни, має свою криваву мітку.
В українській історії це Батурин 1708 року, у польській — Варшава 1794-го, у французькій — Шампань 1814-го…
«Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки та діти на вістрі шабель». Такими були заголовки французьких газет — «Летрі історик», «Меркюр історик», «Газет де Франс», «Парі газет» за 1708 рік.
Тоді французи писали про різанину, яку влаштували московські війська в українському Батурині. Розлючений переходом Івана Мазепи на бік шведського короля цар Петро наказав зрівняти із землею столицю гетьмана.
російські війська вбили від 11 до 15 тисяч мирних жителів — не пощадили ні дітей, ні жінок, ні людей поважного віку. Місто перетворили на згарище.
Різанина в українському Батурині стала першим злочином російських військ, що шокував усю Європу. Однак далеко не останнім.
Минуло сто років, і французи змогли переконатися в жорстокості російських військ на власному досвіді. Під час окупації Франції в 1814 році.
Вже того року в Парижі видали книгу під промовистою назвою «Історичний опис жорстокостей, вчинених козаками у Франції». Французький історик Анрі Усей наводить похмурий підрахунок тих жахіть.
Книга «1814, Histoire de la campagne de France et de la chute de l’Empire», Henry Houssaye:
«…Чоловіків рубали шаблями та кололи багнетами. Голі та прив’язані до ліжок, вони повинні були бути присутніми при насильстві, що чинилося над їхніми дружинами та дочками; інших катували, сікли, підсмажували на вогні…
Священників Монлодона та Ролампона кинули мертвими на місці. У Бюсі-ле-Лон козаки підсмажували на вогні ноги слуги, залишеного охороняти замок…»
Убивства і ґвалт. Саме так можна змалювати похід донських козаків генерала Платова до міста Монміраль на початку лютого 1814 року.
Книга «1814. Цар у Парижі», Марі-П’єр Рей:
«Козаки схопили п’ятнадцять видних городян, розділи їх догола і дали кожному по п’ятдесят ударів батога… Дівчат та жінок здебільшого ґвалтували прямо на вулиці. Деякі викидалися з вікон, щоб уникнути безчестя. Батькам, які намагалися вирвати дочок із лап цих звірів, шаблями відрубували руки».
Такою була Франція 1814-го. А двадцятьма роками раніше, 1794-го, чудо-богатирі фельдмаршала Суворова — гордості російської військової історії — вирізали цивільне населення передмістя Варшави — Праги. Під час різанини загинуло понад двадцять тисяч мирних жителів.
Книга «Спогади Фаддея Булгаріна», Ф. Булгарін:
«…наші солдати, вриваючись у будинки, вбивали всіх, хто їм траплявся… Жорстокість і жага помсти дійшли до найвищого ступеня… офіцери були вже не в силах припинити кровопролиття… Наші солдати стріляли в натовпи, не розбираючи нікого, — і пронизливий крик жінок, крики дітей наводили жах на душу…»
Завоювання Північного Кавказу царськими військами нагадувало різанину у Варшаві. Щоправда, кавказька — тривала десятиліттями. Про жорстокість царських генералів — особливо Єрмолова — там і досі ходять легенди.
російські історики сором’язливо називають низку безперервних масових вбивств — «умиротворенням» Кавказу.
Стаття «До питання передумов боротьби горян Північно-Східного Кавказу у 20–50 роки 19 століття», Гасанов М. Р.:
«Взяв я частину загону переможних військ… винищив… села дженгутайські, в яких наважилися вони підняти зброю проти нас, і разом з ним і віддав вогню всі будинки та маєтки.
Зрадників ніколи не буде на тій землі і вічно блукати будуть у горах… З іншого боку Дагестану пішов генерал-майор Пестель зі своїм хоробрим загоном у місто Башли, звідки прогнав усіх зрадників і зовсім винищив гніздо розбійницьке. Одним словом, у Башлах не залишилося каменя на камені…»
росіяни взагалі не вважали кавказців за людей. Для чеченців, аварців, лезгінів та інгушів навіть вигадали принизливе прізвисько — «народці». З представниками «народця» навіть не намагалися домовлятися. Грабувати та вбивати їх було офіційною доктриною.
Приєднання Середньої Азії до імперії також було кривавим. Військові походи змінювали каральні акції і навпаки. Одна з таких акцій — різанина генерала Кауфмана 1873 року знову таки шокувала Європу. росіяни тоді «покарали» мирних туркменів.
Книга «Хівінські походи російської армії», Терентьєв М. А:
«глибокий і швидкий потік був буквально заповнений туркменами: молодими, старими, жінками, дітьми; всі кинулися в озеро від козаків, котрі переслідували їх, марно намагаючись досягти протилежного берега. Туркменів загинуло тут до 2 тис. осіб різної статі та віку; частина потонула в озері, частина в навколишніх болотах».
Перша світова війна — чергова кривава мітка російської армії. Все сталося у серпні 1914 року, коли російські війська почали наступ у Східній Пруссії і полк гвардійської кавалерії зайшов у село Абшванген.
Німецькі розвідники пострілом здаля вбили одного з російських офіцерів. Натомість покарати вирішили звичайних селян.
Книга «Geschichte und Dokumentation eines ostpreuβischen Landkreises», Schulz H.:
«…російські солдати, рано вранці увірвавшись у село, відразу ж почали підпалювати всі будинки і стріляти у все, що рухається. При цьому було застрелено близько двох десятків чоловік, а літня жінка Йоганна Еггерт, яка не могла встати з ліжка, згоріла у своєму будинку…»
Хронологія жаху продовжилася — росіяни зібрали в північній частині села всіх мешканців чоловічої статі незалежно від віку. Людей вивели за околицю та розстріляли.
Стаття «Інцидент в Абшвангені і політика російської військової влади у Східній Пруссії», Новіков А. С.:
«…На дорозі, що веде до Вісденена (на північний захід від Абшвангена), було розстріляно 13 осіб, біля вітряка 15 і біля старого гравійного кар’єру у млина 17 осіб, зокрема кілька юнаків віком 15–18 років.
Один хлопчик уникнув смерті, оскільки опинився під іншими вбитими і пролежав понад три години. Один з мешканців врятувався, сховавшись на церковному дворі між двома могилами».
Шлейф убивств, грабунків і зґвалтувань супроводжував і спадкоємницю російських військових традицій — Червону армію. Одними з наймасовіших в історії стали вбивства цивільних у Східній Пруссії в 1945 році. Особливо жорстокими були події в містечку Метгетен.
Hermann Sommer: Maschinenschriftliche eidesstattliche Erklärung:
«…крім розкиданих навколо містечка одиничних трупів, було виявлено два пагорби, в яких лежало близько 3000 трупів, переважно жінок, дівчат та дітей…»
Низка масових страт цивільних котилася Афганістаном, під час його окупації СРСР. Так, відомим є інцидент, що стався в Кабулі 22 лютого 1980 року, коли після вбивства радянського офіцера на міському базарі група його товаришів приїхала на місце його смерті й розстріляла десятки випадкових людей.
Криваві військові традиції нікуди не зникли і після розпаду СРСР. Як і сотні років тому, звірства російської армії знову шокували Європу. Тоді всі європейські ЗМІ дізналися назву села — Самашки.
У квітні 1995 року російські штурмові групи атакували його, вбиваючи мирних чеченців та спалюючи їхні будинки. Так звану «зачистку» не пережили 103 людини.
…Високоточна зброя… Немає аналогів… Військово-космічні сили… Останні кілька десятків років пропаганда створювала образ російської армії — суперсучасної та технологічної. Так само вигадали образ російського солдата — гідного професіонала зі своїм кодексом поведінки. Навесні 2022 року всі ці казки розвіялися як дим.
Коли стало відомо про масові вбивства у Бучі, Ірпені та Бородянці, весь світ впевнився, що російський солдат — той самий бородатий нелюд із витріщеними від злості очима, що вбиває і ґвалтує все на своєму шляху.
Таким його бачили мирні мешканці у спаленому Батурині 1708 року, французькі селяни в 1814 році та люди в кавказьких аулах і туркменських кишлаках. «Славні» російські військові традиції залишаються незмінними.
