Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Наприкінці XVIII століття мали місце дві історичні події, які докорінно змінили подальшу модель комплектування армій та мали суттєвий вплив на характер ведення війн.
Передовсім, це Французька революція (1782–1799), після якої набула поширення практика комплектування великих армій за рахунок призову цивільного населення.
До цього часу військові підрозділи традиційно формувались із невеликих, але водночас професійних груп чоловіків.
При цьому лідери таких загонів користувались особливим авторитетом у межах своєї спільноти та планували свої походи з максимальною ретельністю та економністю. Тому не було жодної потреби в підрозділах тилового забезпечення.
Звісно, були і винятки за масштабами, наприклад, Семилітня війна, розв’язана Фрідріхом Великим, яка завершилась так званим нульовим варіантом через прикутість прусської армії до складів та відповідно низьку їхню мобільність.
Між іншим, тоді підставою для нападу Пруссії на Саксонію була заява щодо необхідності завдавання «превентивного удару». Також примітно, що тодішній агресор був автором вислову: «вмілий генерал повинен морити голодом свого ворога». Як бачимо, майже три століття минуло, а підходи в нинішнього тирана незмінні.
По-друге, це промислова революція, яка замінювала мануфактурну працю на серійне виробництво, зокрема озброєння.
Як наслідок, вже під час безперервної війни у Європі (1792–1815) були помітні зміни в доктрині ведення майбутніх бойових дій за рахунок зростання мобільності військових підрозділів.
Цьому сприяв розвиток техніки і технологій, зокрема в частині спорудження інфраструктури — доріг та мостів.
На той момент Наполеон вже приділяв важливе значення лініям постачання: «Відповідно до законів війни, кожен генерал, який втратив свою лінію зв’язку, заслуговує на розстріл. Під лінією зв’язку я розумію лікарні, допомога для хворих, боєприпаси, провізію, де армія реорганізує рекрутів і за кілька днів відновлює моральний дух, втрачений через якийсь непередбачений випадок».
Незважаючи на це, французька армія здобула дві поразки через недооцінку труднощів із постачанням.
Наприклад, в Іспанії війська Наполеона були змушені розійтися, щоб добувати собі їжу, тоді як Веллінгтон з його лінією зв’язку зміг зосередити свої сили і розгромити французів по частинах.
Далі, його поразка в Москві (1812 р.) мала місце виключно через огріхи в системі забезпечення.
Якби Наполеон уважно вивчив успіх Карла XII в росії, він не зробив би такої помилки: на кожному полі битви французькі армії досягали успіху проти росіян, але нездатність швидко отримати провіант та боєприпаси змусила французьку армію відступити.
На підставі такого воєнного досвіду вже у 1838 році з’являється перша теоретична згадка про організацію матеріального забезпечення в контексті мистецтва ведення війни (автор — швейцарський військовий офіцер Антуан Анрі Жоміні), яка базувалась на трьох складових: стратегія, велика тактика та логістика.
Менш ніж за 30 років після цього громадянська війна в Америці продемонструвала всьому світу зростаючу важливість промислової могутності у військовому конфлікті.
Без приділення особливої уваги системам логістики, але за рахунок більш стійкої економіки, Північні штати здобули перемогу над одинадцятьма конфедеративними штатами Півдня.
Вперше логістику на практиці опанувала прусська армія в 1866 році, і як наслідок Австрія програла війну.
На той момент ланцюжок постачання був організований за аналогом конвеєрного механізму: довжина шляху розбивалась на кілька ділянок, де пересування вантажів від складу до першого підрозділу здійснювалась окремими екіпажами транспорту за принципом естафети.
Про важливість логістичної компоненти свідчить той факт, що при прусському генеральному штабі було створено підрозділ з координації залізничних військ.
Незважаючи на розвиток воєнної науки в Європі, Іспанія програла війну США в 1898 р. через відсутність злагодженої системи постачання. Аналогічні причини пришвидшили розгром росіян у війні з Японією (1904–1905).
Після такого досвіду основні елементи прусської логістичної системи були прийняті на озброєння більшістю європейських армій вже у першому десятилітті ХХ століття, а принцип безперервного переміщення поставок від тилу до фронту у великих масштабах був доповнений методом зберігання запасів у зручних точках розподілу.
Оскільки швидкість переміщення вантажу на всіх етапах лінії його постачання ніколи не могла бути рівномірною через відмінності в можливостях транспортних і розвантажувальних засобів, мало місце відставання, особливо у пунктах перевантаження (порти, залізничні станції).
Через це розраховувались додаткові резервні поставки для таких критичних локацій, які розосереджувались. Особливо складним було завдання, пов’язане із районуванням та розміщенням складських запасів палива і боєприпасів поблизу точок удару.
Окрему увагу варто приділити таким винаходам, як телеграф, радіо, телефон та засоби комунікації загалом — вони зробили постачання та логістику більш мобільною.
Така модифікована система логістичного забезпечення повністю покривала потреби британської армії у Першій світовій війні, оскільки на західному напрямку фронт був повзучий, але із величезною концентрацією сил на невеликих територіях.
Наприклад, під час битви при Соммі (1916 р.) лише протягом трьох днів армія Великої Британії використала понад 4 мільйони патронів.
Військові мемуари Девіда Ллойд Джорджа (Прем’єр-міністр Великої Британії у 1916–1922 роках) найкраще передають атмосферу логістичного забезпечення того періоду (мобілізація ресурсів випередила запаси більшої робочої сили), зокрема в частині мобілізації всіх економічних ресурсів у секторі військово-промислового комплексу, сільського господарства, робочої сили і транспорту.
Лише за десять років після цього, у 1926 році, силу логістики збагнула армія США — доктрина була доповнена приблизно наступним змістом: «Логістика — це головний чинник у виконанні стратегічних і тактичних концепцій та є невід’ємною частиною перемоги».
Однак на момент початку Другої світової війни (1939–1945) система логістики була неадаптована.
Це, відповідно, створило проблеми з мобільністю переміщень військових підрозділів, оскільки фронт був масштабним із швидким просуванням великої концентрації сил. Іншими словами, методична та помірна дислокація складів, паливопроводів і транспортних вузлів інерційно синхронізувалась із оперативним переміщенням бронетанкових підрозділів армій з обох боків.
Військові операції планувались за критерієм умов матеріального забезпечення і транспортування сил та засобів. Наприклад, напад на Сицилію спочатку планувався до остаточного завершення північноафриканської кампанії.
Неможливість надати необхідний транспорт змусила перенести термін на D-day.
Пізніше генерал Александер (головнокомандувач Середньосхідного командування британської армії) підрахував, що якби на Сицилію можна було переправити одну додаткову дивізію, то втечу німців після поразки вдалось би зупинити.
Додатковим викликом для стійкості логістичних ланцюжків було свідоме пошкодження доріг, мостів та залізничних колій.
Тому антифашистська коаліція обрала комплексну стратегію логістичного забезпечення за принципом дублювання ліній постачання, створення надлишкового потенціалу транспортних потужностей, а також глибокої інтеграції з економікою та суспільством.
Традиційні відмінності між цивільними та бойовими навичками стали розмитими. Армії антифашистської коаліції, по суті, самі по собі стали складними спільнотами, мініатюрними та спеціалізованими копіями суспільств, які їх всіляко підтримували.
Як наслідок, США попри настрої ізоляціонізму придбали для власних потреб та на запит союзників: 5,3 мільярда патронів та інших боєприпасів; 3,2 мільйона вантажівок; 350 тисяч артилерійських одиниць; 84 тисячі танків тощо.
Загалом, з боку США в межах ленд-лізу для радянського союзу була надана матеріальна допомога на суму понад $11 млрд, що в перерахунку на сьогодні становить $200 млрд.
Отже, промисловий потенціал через логістичне забезпечення змінив баланс у світовій війні проти фашистської Німеччини.
Чи може Третя світова війна розпочатись з перегляду історичних фактів та атаки на економічний блок країн-членів антипутінської коаліції, наприклад, через енергетичні ресурси?
Питання залишається відкритим, але очевидно, що, аналізуючи століття логістичної науки, варто зробити наступні висновки.
Найперше, війна — ненаситний споживач економіки. Тому потрібно чітко розподілити сировину, промислові та інфраструктурні потужності, а також робочу силу — відповідно до завдань забезпечення військових і цивільних.
По-друге, залучити якомога більшу кількість союзників до спільної боротьби, зокрема в частині стабільного постачання озброєння, ресурсів, а також системного тиску на економіку агресора.
По-третє, забезпечити моральну стійкість держави через єдність влади, суспільства та збройних сил.
На завершення. Мотивація, суворість, імпровізація та мобільність є військовими чеснотами не тому, що вони є самоціллю, а тому, що вони служать для вилучення максимального ефекту з наявних ресурсів, у такий спосіб певною мірою компенсуючи брак достатку.
Україна переможе!
