Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Владиславу 23 роки. Він механік-водій, служить у 22-й окремій механізованій бригаді ЗСУ. В армії четвертий рік. Неодноразово на своїй техніці брав участь у штурмах. Нагороджений орденом «За мужність».
Як переборов страх перед першим штурмом? Що вважає найбільшою небезпекою на фронті? Та скільки кілограмів важить рюкзак воїна, який виходить на позиції? Про це наш кореспондент говорив із Владиславом.
Перший штурм
— У бригаді, де я служив раніше, брав участь у штурмах не раз… На початку широкомасштабного вторгнення наш підрозділ був під Сєвєродонецьком. Там, на виїзді з міста, є розвилка дороги — як їхати в бік Нового Айдару. На тому місці зупинилась ворожа колона. Вони зайняли розвилку, розставили техніку, навіть встигли окопатись, — згадує Владислав.
Каже, що штурмувати росіян його підрозділ почав о 6 ранку:
— Як результат, у нас — жодного «трьохсотого» чи «двохсотого»… У ворога там було 4 БМП і 2 танки. Одну вцілілу БМП, пам’ятаю, ми затрофеїли. Доволі швидко все тоді відбулося. Хвилин 20 буквально тривав штурм. Я був механіком-водієм нашої БМП.
Солдат уточнює, що, на його думку, найголовніше для штурмів це правильне керування.
— Наш командир, хоча і був призваний за мобілізацією, він чітко все організував — молодший сержант, командир відділення, але він керував цим штурмом і продумав все… У нас було два танки, три «бехи» (БМП — Ред.) і осіб до 30 особового складу. Ми спеціально на світанку почали, щоб ефект несподіванки був, — зауважує військовий.
Пригадує, що першими їхали два наші танки:
— Вони просто розбивали вщент ворожі «бехи» і танки. Потім наша піхота спішилась, йшла на рівні з нашими БМП. Там ліс, і піхота далі вліво-вправо розійшлася і через ліс заходила до розвилки. Особовий склад противника, наскільки я зрозумів, спав. Вони не очікували, що ми підемо на них.
Владислав розповідає, що це був його перший штурм:
— Був страх, і страх великий. Але командир відділення налаштував, що все буде добре. І я подумав: це треба зробити, хто як не ми.
Нині найнебезпечніші на фронті — ворожі FPV
— Потім уже, у моїй, 22-й бригаді, то разом з 80-ю бригадою брав участь у штурмах також. Це вже біля Кліщіївки було влітку 2023 року. Пригадую, одного разу завдання стояло — взяти пусту технічну водойму та посадку біля неї. Я був у групі закріплення. Це коли спочатку йде штурмова група, яка захоплює ворожу позицію, просувається вперед, а група закріплення підходить і закріплюється на відбитій позиції, — пояснює солдат.
Каже, що почали штурм на світанку. Це був початок липня:
— У пустій водоймі ворога ми не виявили, а в посадці вони були. У штурмовій групі були якраз десантники з 80-ки. Ми разом працювали… Тоді завдання ми виконали — посадку повністю захопили і полонених взяли.
За словами Владислава, нині найнебезпечніше на фронті — це ворожі FPV.
— Але для техніки нашої зараз є РЕБ, що встановлюється на машини. Для піхоти також є РЕБ, він буквально у рюкзачок звичайний поміщається. Вмикається, на спині його несеш, і він убезпечує тебе і побратимів твоїх від ворожих дронів, — стверджує військовий.
Він додає, що для того, аби ходити в штурми, потрібна серйозна фізична підготовка:
— Бо треба із собою побільше БК (боєкомплект. — Ред.) тягнути… Загалом, якщо на позиції виходиш, то в рюкзаку нести треба близько 20 кілограмів одному воїну. А ще бронік, шолом, автомат.
Владислав акцентує увагу, що, окрім усього, на позиції бажано брати павербанк, щоб телефон «не сідав».
— У мене в телефоні додаток «Кропива» (програмне забезпечення для створення карт ситуаційної обстановки. — Ред.) встановлений. Щоб завжди можна було подивитись той же азимут на карті, щоб розуміти координати, де що розташовано.
Ворожий ПТУР метрів за 10 перед нами пролетів
Був період у його службі, коли він, як механік-водій, вивозив поранених з позицій:
— Як усе робиться: сідаємо на «Хаммер» чи «Тойоту», їдемо безпосередньо на позицію, забираємо пораненого. Вивозимо у більш-менш безпечне місце, там де є медики… Звісно, коли їдеш, то дорога — вся у «прильотах». Їдеш помалу, але якщо вже поруч з нами починають гатити, то на ті ями вже не звертаєш уваги.
Одного разу він на своїй машині два рази з’їздив на одну з позицій.
— І все нормально було. На третій раз противник нас знов запустив туди… З нами ще хлопці із суміжного підрозділу на своїй машині були. То по них ворожий ПТУР влучив. По нас теж ворог вдарив, але не поцілив, метрів за 10 перед нами пролетіло.
…Наприкінці розмови Владислав розповів, що сам він з Кіровоградщини, ще з дитинства хотів служити в армії.
— Про плани підписати контракт у 2020-му я не казав рідним своїм, вже по факту їх повідомив. Вони були шоковані, переживали за мене, — згадує солдат.
У нього є кохана дівчина:
— Я пропозицію навіть вже зробив їй. Бачився з нею у вересні 2023-го, коли у відпустці був. Незабаром нова відпустка і нове побачення…
Фото з особистого архіву Владислава
