Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
У світі впродовж останніх 15 років все більше розкручується маховик нестабільності, триває розхитування глобальної безпеки, того світового порядку, який склався за результатами 1989–1991 років, ескалація конфліктів.
Тенденції, на жаль, невтішні, — констатує експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук Юрій Олійник.
— Загалом кінець 2000-х був періодом відносної стабільності у світі. В Африці нарешті більшість конфліктів було мінімізовано і стабілізовано. На Балканах уже все вирішили. Ситуація в Іраку та Афганістані також вступила на певне плато стабілізації, коли проамериканські сили контролювали майже повністю ці країни. Здавалося, що світовий мир був як ніколи сильний, не тільки, як порівняти з попередніми роками, а навіть десятиліттями, за весь час після завершення Другої світової війни.
читайте також:
Але від початку «Арабської весни» у світі стрімко зростає рівень ескалації. Катастрофа 2012 року у Сирії призвела до появи Ісламської держави в 2014-му. Водночас із цим з анексії Криму починається агресія проти України.
До речі, символічно, що такі віхові події відбувалися під час одного американського президента — Барака Обами, який часто говорив про мир, про виведення військ з Афганістану та Іраку. Але це призвело до трошки інших результатів, — зазначає Юрій Олійник.
Власне, цей маховик продовжує розкручуватися й зараз. Суттєвою точкою став 2020 рік. Пандемія коронавірусу призвела до глобального падіння економіки, завдала дуже сильного удару по цінах на продовольство в багатьох бідних державах. Тоді почалася чергова хвиля переворотів в Африці та знову активізувалася напруга між Китаєм та Тайванем. Окрім того, росія почала демонстративні дії довкола України, які вилилися в новий віховий етап — широкомасштабне вторгнення в Україну, початок великої гарячої війни в Європі. Ми живемо саме в цьому періоді.
— Конфлікти раніше групувалися і нині групуються у великих ключових для світу регіонах — точках нестабільності. Передусім, це Близький Схід — Єгипет, Ємен, Сирія, Ірак, Ізраїль… Це перехрестя шляхів між Африкою, Європою та Азією, де Іран наразі виступає головним збудником нестабільності. По-перше, це центр мусульманського світу — певний ідейний стрижень. По друге, центр уваги світових гравців, оскільки Близький Схід — також центр видобутку нафти і транзиту між двома з трьох ключових економічних центрів впливу — між Китаєм і Європою.
Інша точка, звичайно, пов’язана з росією, яка наразі веде війну з Україною. Але водночас намагається якось контролювати ситуацію в Центральній Азії, впливати на Південному Кавказі, де, щоправда, вона вже дуже сильно стикається з Туреччиною, з іншими гравцями.
Але, що цікаво, росія в останні роки намагається поширювати свій вплив на інші центри нестабільності у світі. Тепер вона діє як молодший партнер Китаю та Ірану, присутня на Близькому Сході, зокрема, в Сирії. Вона серйозно взялася за Західну Африку, передовсім за регіон Французької зони впливу — Сахель, а також екваторіальну Африку.
Третя точка — далекосхідна, де тліють китайсько-тайванський і північнокорейський конфлікти, які поки що залишаються на стадії «холодної війни». Але там дуже великі перспективи, зокрема, на північнокорейському напрямку, щодо переростання до якихось більш гарячих подій. Я не виключаю великої війни на Корейському півострові найближчим часом. Щодо Китаю та Тайваню, тут більше залякування, на мою думку, Тайвань залежний від торгівлі з Китаєм і навпаки. Нині, після виборів, які відбулися на Тайвані, ми бачимо певне затишшя. Але все-таки, я думаю, загострення буде й там у найближчі два-три роки.
Інші точки — індо-пакистанська і центральноазійська — навколо Афганістану. Кожна з них накладається одна на одну і створює певну хаотизацію, — пояснює експерт.
Деколи в процесі розгортання війни у світі ключові центри, які намагаються сформувати свої табори, втрачають контроль над меншими регіональними союзниками і змушені потім якось налагоджувати між ними відносини. Подібні тенденції ми спостерігаємо й сьогодні.
— Нині й Китай змушений лавірувати, мирити своїх союзників, і США не повністю контролює своїх сателітів. Не завжди вони можуть домовитися між собою, і є певні «окремі бачення». Тобто структурування блоків все-таки триває. Тому я би прогнозував, що ці блоки будуть більш активно структуруватися в найближчі роки, але до якогось замирення між ними, на жаль, ще далеко, — резюмував Юрій Олійник.
