Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
З колишнім тероборонцем Тимуром кореспондентка АрміяInform зустрічається в центрі міста. По сходах до журналістського хабу, спираючись на милицю, підіймається кремезний — під 2 метри, чоловік.
Побратими кличуть Тимура «Балу» — не тільки через зріст. Цей богатир під час перебування на фронті неодноразово проявляв неабияку спритність в організації роботи медичного пункту, мудрим словом підтримував поранених товаришів.
Заради них чоловік приніс у жертву своє здоров’я — сьогодні кожен крок дається йому з трудом: невчасне звернення до лікарів з приводу травми коліна призвело до незворотних змін в організмі…
До «великої війни» Тимур жив життям пересічного українського громадянина: виховував двох синів, мав власну справу — сервіс з ремонту комп’ютерної техніки. З 2014-го займався волонтерством для східного фронту.
24 лютого 2022 року розпочалося для чоловіка зі звуків артилерійських вибухів — «Балу» мешкає на Салтівці, мікрорайоні Харкова, найближчого за розташуванням до кордонів з росією.
— Від тих звуків я буквально скотився з ліжка. Зателефонував дружині — вона медик, працює в травмпункті. Сказала, що надходять перші поранені — тобто почалося те, на що ми очікували, але до останнього не вірили, — згадує Тимур.
Перші кілька днів чоловік намагався «існувати» у своєму мікрорайоні: обладнав підвал під укриття, займався пошуками їжі та можливістю зарядити павербанки, їх потім роздавав сусідам і людям поважного віку, які просто боялися покидати бомбосховища або помешкання.
А дружина Тимура цілодобово перебувала на роботі: кількість жертв російських обстрілів зростала, деякі її колеги відмовлялися виходити на зміну або просто не могли дістатися.
Жінка ж не бачила сенсу долати шлях у майже 10 кілометрів пішки, наражаючи своє життя на небезпеку. Згодом до неї приєднався один із синів подружжя — влаштувався в травмпункт санітаром.
А Тимур почав шукати можливість вступити до лав українського війська: йому так і кортіло взяти до рук зброю, аби вбивати тих, хто прийшов з війною на Слобожанщину.
— Якось в одному з телеграм-каналів я прочитав оголошення, що формується нова бригада тероборони. Зателефонував за вказаним номером, приїхав, оформився. Це було 9 березня 2022 року, — згадує армієць.
Через те, що батальйон територіальної оборони, куди було розподілено чоловіка, щойно сформувався, і в перші дні, поки не було налагоджене забезпечення, крім зброї, особовий склад нічого не мав. На допомогу приходили волонтери:
— Вони надали нам перші «аптечки»: такий собі файл, у якому лежав бинт, шприц, ампула анальгіна, кілька пігулок і джгут. Коли виявилося, що інші розуміються на цьому ще менше, ніж я, мене відправили роздати їх людям і пояснити, що з цим добром робити, — усміхається чоловік.
Після цього випадку «Балу» призначили на посаду санітара, а згодом відправили на курси з тактичної медицини. Вже на місці виявилося, що це курси для військових з медичною освітою…
Упродовж тижня чоловік опановував медичну науку, як то кажуть, не підіймаючи голови. Випускні іспити «Балу» здав на відмінно…
Ділиться, що сприяв успіху в навчанні досвід надання домедичної допомоги в походах на байдарках, які залишилися в далекому колишньому житті. Крім того, його мати також була медиком — з дитинства Тимур був дуже допитливим та перечитав багато профільної літератури.
Перший «300-й» в кар’єрі бойового медика «Балу» стався, коли окупанти поцілили в пункт постійної дислокації підрозділу:
— Тієї ночі я повинен був якраз перевірити пости. Я вже виходив, але в останню мить повернувся взяти щось забуте. І ось я відходжу кілька кроків від дверей, і в цей момент мене відкидає ударною хвилею!
Найімовірніше, чоловік дістав тоді контузію — деякий час він приходив до тями та намагався зрозуміти, де він та що відбувається навкруги.
Опритомнів тероборонець від криків — поранень дістав його побратим. Вже в підвалі Тимур і ще двоє медиків надали товаришу допомогу.
«Балу» пригадує, що життя постраждалому хлопцю врятувала оклюзійна накладка, яку йому подарували під час вручення сертифікатів про проходження медичних курсів.
Побратимів-медиків же Тимур вразив витримкою духу: жодної паніки, лише холодний розум під час надання допомоги і чітка послідовність в діях… Хоча, зазначає, про себе переживав, що про щось забуде, щось піде не так.
Після успішного контрнаступу українських Сил безпеки та оборони на Харківщині батальйон, де проходив службу «Балу», отримав наказ висунутися на Донеччину.
— Одного дня мені телефонує командир зі словами: збирай речі, я тебе подарував начмеду. Я відправився в Бахмут, де вже тривали запеклі бої, де медиків катастрофічно не вистачало, — згадує чоловік.
Уже безпосередньо в місці-фортеці тероборонець разом з новим начальником обладнав стабілізаційний пункт. Розповідає, що «стабік» був розташований у напівпідвальному приміщенні.
Допомагали облаштуванням побратими — вишукували якійсь шафки, розкладачки, двері, матраци.
Так розпочалися бойові бахмутські пригоди «Балу».
Чоловік розповідає, що завдяки відмінній підготовці з такмеду — комбат «Іспанець» приділяв цьому особливу увагу — поранених привозили вже перев’язаних, з правильно накладеними турнікетами.
Залишалося їх тільки завантажити в автівку і доправити до медичного закладу в Дружківці.
— Поранення були переважно мінно-вибухові. Одним із найскладніших був крайній «300-й»: у нього був перелом ноги, рана в паху, плюс йому дуже посікло обличчя та очі — було незрозуміло, чи буде він взагалі бачити.
Ситуація ускладнювалася тим, що боєць взагалі не міг терпіти болю і всіляко заважав надавати йому допомогу.
— Ми з ним пропрацювали майже до ранку, дійшли до важких знеболювальних, оскільки інше його просто не брало. Він постійно крутився, кричав, через що кровотеча лише посилювалася. Видихнули, коли відправили його в евакуацію, — розповідає «Балу».
Але, згадує чоловік, серед поранених траплялися й такі, хто вражав своєю силою волі:
— Привезли нашого розвідника, в якого фізично було відсутнє коліно — його просто вирвало вибухом. Він був весь посічений, сильно була травмована рука, але людина відмовилася від знеболювальних. Він терпів, жартував, поки обробляли його рани, — мабуть, такий характер…
Були в практиці Тимура й нетипові випадки, коли доводилося надавати медичну допомогу не через травми.
— Побратими доставили пораненого на дерев’яних дверях. Мабуть, тоді в крові у «носіїв» грав адреналін, тому що я потім спробував підняти ці двері — вони були непід’ємні, а хлопці чи то несли, чи то тягли їх кілометрів півтора-два.
Одному з військових вже в «стабіку» від навантаження стало погано і він знепритомнів — прихопило серце. Довелося терміново реанімувати.
Одного разу, коли завантажували чергового пораненого до пікапу, «Балу» відчув різкий біль у коліні. Він майже не міг ступити на ногу — потрібно було терміного звертатися до фахівця і з’ясовувати причину, але чоловік розумів, що потрібен тут, на передовій.
Так, на знеболювальних, минуло близько півтора місяця.
Окремий батальйон тероборони на чолі з комбатом Олегом Черкашиним виходив з Бахмута останнім — вони тримали оборону міста.
Виїжджали вранці, ледве зайнялася ранкова зоря. «Дорогу життя» ворог нещадно крив снарядами. Поряд з автівкою, в якій сидів Тимур, лягла міна — пікап заглох. Частину шляху довелося долати пішки — із хворою кінцівкою і повним медичним наплічником: чоловік не хотів залишати окупантам ані таблетки, ані шприца. На щастя, вихід минув благополучно…
Після боїв за місто-фортецю «сталевий» батальйон ТрО відправили на Сумщину. Вже там «Балу» обійняв посаду ротного медика. Разом з колегами налагодили співпрацю з місцевою амбулаторією — багато хто після запеклих боїв мав проблеми зі здоров’ям, які потрібно було вирішувати тут, на місці.
Болі в коліні, а згодом і в тазостегновому суглобі посилювалися: Тимура вже не брали навіть серйозні знеболювальні препарати. Коли врешті-решт чоловік звернувся до фахівців, вердикт виявився невтішним — почався некроз тазостегнового суглоба, потрібне ендопротезування.
Кілька місяців тому чоловіка прооперували. Військово-лікарська комісія визнала Тимура непридатним. Торік у жовтні він завершив військову службу.
Наразі «Балу» проходить реабілітацію і допомагає побратимам на волонтерських засадах — війна з російським агресором триває, відпочивати будемо потім…
Фото з архіву героя
