Костянтин Філіпов — представник нового покоління офіцерів, які досвід і командирські навички набували безпосередньо в бойових діях. Полковник брав участь у визволенні Маріуполя від…
У перші дні широкомасштабного вторгнення солдат ДШВ Руслан Автомонов поклав під бронежилет дитячий малюнок з простим написом: «Дякую за те, що ви нас захищаєте!».
Відтоді обереги, які намалювала дівчинка Поліна з Лебедина, підтримували й зігрівали бійця в найскрутніших ситуаціях, і навіть, стверджує він, двічі врятували йому життя.
Свою історію десантник з кінематографічним позивним «Бамблбі» розповів АрміяInform.
Дві малі Батьківщини в єдиній Україні
Війна докорінно змінила життя Руслана від самого початку російської збройної агресії проти України. Мешканець Донецька, 2014 року він змушений був залишити рідну домівку і переїхати до Сум.
Мама Руслана родом із Сумщини, з Білопілля, тож він немов би переїхав з однієї малої Батьківщини в іншу в межах єдиної України.
Облаштування на новому місці забрало якийсь час, однак чоловіка не полишало прагнення відплатити ворогові за вимушене вигнання. Найкращим варіантом, на його переконання, була для цього служба у Збройних Силах України.
Замість бути «кабаном» вирішив стати солдатом
Перші спроби Руслана Автомонова вступити до лав українського війська виявились невдалими, не допомагав навіть попередній досвід служби в Державній службі охорони Міністерства внутрішніх справ України.
— У той час вихідцям зі сходу України було проблематично потрапити до лав ЗС України, — згадує Руслан. — У 2014 році до рук ворога потрапили деякі бланки та документи військових комісаріатів та інших органів державної влади України з Донецької та Луганської областей. Ця обставина додатково ускладнювала і без того критичну ситуацію в країні, яка не готувалась до війни.
Герой нашої розповіді не склав рук і повернувся на державну службу. Він влаштувався на посаду інструктора-кінолога, щоб тренувати службових собак. Відповідальність і любов до тварин швидко дозволили йому здобути авторитет і повагу, однак від запропонованого навчання на роль «кабана» — досвідченого інструктора, який тренує собак нападати на себе, — чоловік відмовився. Військова служба була для нього важливішою.
Стати військовим ледве не завадила травма коліна
2019 року Руслан вкотре спробував вступити до лав Збройних Сил України — і знову зіткнувся з перешкодою. Цього разу йому не вдалося пройти медкомісію.
Причиною відмови лікарів стала травма коліна — Руслан зазнав її під час участі в реконструкції історичного фехтування для відомого фестивалю «Стара фортеця».
Відмова надзвичайно засмутила Руслана, адже він свідомо прагнув і готувався до служби у війську вже тривалий час. Це помітили присутні офіцери, які запропонували йому випробувальний двотижневий термін, який чоловік гідно витримав, а далі вступив до лав Десантно-штурмових військ ЗС України.
Позивний «Бамблбі» подарувало історичне фехтування
Оригінальний позивний Руслану подарувало те саме історичне фехтування, травмування під час якого ледве не завадило йому стати військовим.
Під час тренувань друзі, оцінивши добрий характер і товариську вдачу Руслана, стали називати його «Бамблбі» на честь відомого популярного кіногероя з фільмів франшизи «Трансформери».
За сюжетом фільмів саме «Бамблбі» найкраще ладнав з людьми, насамперед з дітьми, був вірним другом і безстрашним бійцем. Таке прізвисько ідеально пасувало Руслану, який радо зберіг його як позивний на військовій службі.
Тримати стрій допомогла дружина
Перед широкомасштабним вторгненням Руслан служив в окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, брав участь в операції Об’єднаних сил на сході України.
На початку широкомасштабного вторгнення йому випало боронити рідні Суми, де перебувала його сім’я, друзі та знайомі. Війна не була для Руслана чимось новим і незнайомим, однак жах перших днів вразив навіть такого досвідченого вже воїна, як «Бамблбі».
— Я дуже хвилювався за дружину і за доньку, постійно думав про те, як їх вберегти. Дякую Світлані, яка твердо тоді сказала, що найкращий спосіб їх захистити — це битись з ворогом разом із побратимами.
Розмова з чоловіком подарувала Світлані промінь надії
Дружина Руслана Світлана, яка стоїть поряд, також згадує про перші дні широкомасштабної агресії:
— Це був перенасичений подіями день. Охоплював відчай. Аж тут зателефонував чоловік і сказав, що його підрозділ у Сумах: «Ми тут, у Сумах!». І тоді вже я зателефонувала мамі, зателефонувала подружці й повідомила: «Наші тут. ЗСУ нас не кинули, наші військові нас захистять!». Це було як промінь надії, що, мабуть, щось буде добре.
Пізніше Світлана підтримувала мешканців Сум, запевняючи, що військові, яких вони бачили на вулицях, — то українська армія, яка прийшла стати на захист міста. «Запевняла людей у черзі, що все буде добре, наші хлопці нас захистять», — згадує вона.
Латте, капучино та «наші очі»
Перші дні запам’яталися подружжю почуттям надзвичайної згуртованості та взаємопідтримки між цивільними та військовими. Руслан із вдячністю згадує бійців сумської тероборони, які бились пліч-о-пліч з десантниками, і цивільних, які допомагали всім, чим тільки могли.
— Один дядько привіз нам мастило для бронетехніки, механіки були в захваті, бо дуже його потребували. Іншого разу до нас заїхав хлопець на автівці, з якої на вулиці торгують кавою, і безкоштовно частував усіх всім, чого тільки хто бажав, — латте, капучино.
Особливо цінною, згадує «Бамблбі», стала допомога парубка, який автівкою їздив по Сумах і регулярно телефонував військовим, повідомляючи про обстановку.
— Я назвав його «наші очі» і завжди негайно брав слухавку, щойно він телефонував, — згадує десантник.
Малюнок дівчинки з Лебедина
Після перших боїв десантники відійшли до Лебедина, де Руслану пощастило отримати оберіг, який двічі врятував його від загибелі під час війни. То був малюнок місцевої дівчинки на ім’я Поліна з простим щирим написом: «Дякую за те, що ви нас захищаєте!».
Малюнок разом з їжею принесла військовим мама Поліни Наталія, і Руслан залишив його собі, сховавши ближче до серця під бронежилет. Відтоді військовий не розлучався зі своїм оберегом, аж поки на Запоріжжі той не врятував йому життя.
— Під Запоріжжям я зазнав поранення, і коли з мене знімали бронежилет, то випадково загубили малюнок. Це дуже мене засмутило, тому я вирішив будь-що розшукати його авторку, щоб подякувати їй і попрохати намалювати новий, — згадує «Бамблбі».
Новий малюнок врятував «Бамблбі» вдруге
Під час перебування у шпиталі військовий наполегливо шукав контакти Поліни, однак ретельний перегляд соціальних мереж не допомагав. Знайти дівчинку допомогло медіа Суспільне Суми, яке зняло сюжет про зустріч «Бамблбі» з дівчинкою.
Військовий привіз їй у подарунок великого ведмедя й український прапор, а Поліна подарувала йому новий малюнок, дуже схожий на попередній.
— І він так само, вже вдруге, врятував мені життя, — каже Руслан. — Цього разу це сталось під Куп’янськом, де ми потрапили під ворожий артобстріл й уламки прошили мій рюкзак, в якому лежав малюнок. Мене поранило, однак я знову врятувався саме завдяки малюнку, — переконаний боєць.
Дитячі малюнки — найсильніший оберіг
На жаль, цей другий малюнок зберегти також не вдалося, тож «Бамблбі» чекає на третій. Він продовжує спілкуватися з Поліною в соцмережах, інколи вони розмовляють по відеозв’язку. Зараз він на лікуванні, після якого знов збирається завітати в гості, де на нього радо чекають.
— Коли я був розгубленим чи наляканим, руки вже не хотіли тримати автомат, то завжди діставав малюнок Поліни. Він нагадував про те, заради кого і за що ми воюємо, кого ми захищаємо. Ми захищаємо наше майбутнє, наших дітей, — твердо впевнений Руслан.
Він згадує, що дитячі малюнки зберігають дуже багато його побратимів. Ці обереги допомагають військовим триматися в найстрашніші хвилини під ворожим вогнем, рятують від розпачу і зневіри, вселяють впевненість у перемозі.
У бою може врятувати навіть дитяча іграшка — психолог на псевдо «Скіф»
— Після лікування і реабілітації сподіваюся продовжити службу, — завершує нашу розмову Руслан. — Можливо, зможу стати інструктором. Таке відчуття, що я вже не зможу без військової форми, зовсім не уявляю себе цивільним. Якщо ж ні, то думаю повернутися до кінології — люблю собак і працювати з ними.
У будь-якому разі хочу присвятити себе захисту України.
Фото Володимира Загребельного та з особистого архіву Руслана Автомонова
