Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Про лідерство на полі бою, військову освіту та перехід України в новий наступ.
Генерал-майор Вільям Маллен має за спиною 34 роки армійського досвіду.
Брав участь у різних військових операціях США; розробляв стратегію морської піхоти, програм бойової підготовки і військової освіти тощо. Тепер генерал-майор морської піхоти США у відставці зі своїм досвідом допомагає Україні з військовою освітою.
Він і представники американської компанії Sonata, яка надає західну військову експертизу, консалтинг та матеріальну допомогу Україні для підтримки її оборони, запускають пілотний проєкт в одному з українських навчальних центрів.
У ньому американці, зокрема, впровадять інструменти оцінки, які використовують в армії США. Метою тестування стане виявлення потенційних лідерів, які згодом зможуть стати сержантами.
В ексклюзивному інтерв’ю АрміяInform військовий поділився своїми спостереженнями під час роботи в Україні, враженнями від української армії і в тилу, і на фронті, зокрема — у Чорному морі.
Вільям Маллен брав участь в операції «Щит пустелі», а також у місіях із боротьби з наркотиками.
1994 року він брав участь в операції «Морський сигнал» — гуманітарній місії американських військових у Карибському басейні. З 1995-го по 1996 рік служив у 26-му експедиційному підрозділі морської піхоти та у 2-му батальйоні 24-го з’єднання морської піхоти в Мілуокі, штат Вісконсин.
Маллен був помічником з питань морської піхоти президента США Білла Клінтона з 1999-го по 2001 рік.
У 2005 році Маллен був направлений до Фаллуджі, в Іраку, як оперативний офіцер 8-ї полкової бойової групи 2-ї дивізії морської піхоти.
У 2007 році він командував 2-м батальйоном 6-го з’єднання морської піхоти у Фаллуджі. Навчався у Військово-морському коледжі в Ньюпорті, штат Род-Айленд, отримавши ступінь магістра. У 2009 році він командував оперативно-тактичною групою Корпусу морської піхоти в Twentynine Palms, штат Каліфорнія.
У липні 2012 року був призначений президентом Університету морської піхоти. 12 жовтня 2012 року Маллен отримав звання бригадного генерала. Потім Маллен обіймав посаду директора Управління розвитку можливостей Командування Корпусу морської піхоти у Квантіко, штат Вірджинія.
У липні 2017 року отримав звання генерал-майора. У червні 2018 року Маллен прийняв керівництво Командуванням підготовки корпусу морської піхоти США. Служив на цій посаді до 3 серпня 2020 року, після чого звільнився в запас.
— Днями ви зустрічалися із заступником Міністра оборони України Наталією Калмиковою. Про що були ваші переговори, про які напрацювання домовилися?
— Так, ми обговорили плани нашої співпраці. Я останні десять років служив у морській піхоті США, займався навчанням особового складу (коли не був на війні в Іраку). Тому одна з речей, з якою ми намагаємось допомогти, — це лідерство, навчання і підготовка як офіцерів, так і сержантського складу.
У нас дещо інший спосіб ведення операцій. Ми називаємо це «управління завданням».
Що це означає? Якщо я даю вам завдання, то кажу, ЩО потрібно зробити, але не кажу вам, ЯК це зробити. А потім ви самі вирішуєте, ЯК це зробити.
І коли обставини змінюються, ви розумієте, ЩО потрібно робити. Вам не потрібно знову звертатися до мене і просити дозволу — ви просто робите необхідні речі.
Тому ми дуже чітко усвідомлюємо, що, можливо, народ України і її керівництво не задоволені деякими військовими керівниками… Хоча я вважаю, що деякі з них дуже хороші люди. Але, я думаю, що вони потребують допомоги.
І тому ми говорили про курси як для офіцерського, так і сержантського складу, які можуть допомогти поліпшити управління і зробити Збройні Сили України більш успішними в бойових діях.
— Під час свого перебування в Україні ви значну частину свого часу інвестуєте в теми лідерства, організаційної культури в армії тощо. Наскільки це важливо для нашого війська? Наскільки це важливо для перемоги?
— Як на мене, це абсолютно необхідно. Це має бути! Знаєте, лідерство — це все. Ви можете мати найкращих солдатів у світі, і я думаю, що у вас дуже хороші солдати. Але якщо вони не є хорошими лідерами, то ви матимете проблеми. А коли ви стикаєтеся з ворогом, який має майже необмежені ресурси (а ми знаємо, що українські ресурси обмежені), ви повинні воювати по-іншому. Ви не можете зрівнятися з їхніми силами. Саме це і є завданням управління — знайти інший шлях.
Тому я особисто вважаю, що це (гартування лідерських якостей.— Ред.) абсолютно необхідно для будь-якої армії, але особливо для українських військових у цій боротьбі. Тому що це — дуже важка боротьба.
— Я знаю, що ви відвідували Військову академію в місті Одеса. Розкажіть, будь ласка, докладніше про свій візит…
— Так, ми говорили з ними, а також з представниками Львівської академії (Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. — Ред.). Йшлося про те, щоб провести кілька навчальних курсів для офіцерів. Один з них присвячений процедурам управління військами. Якщо конкретніше, то на одному з курсів йтиметься про те, як молодим офіцерам керувати взводом, групою молодих чоловіків і жінок, щоб допомогти їм досягти успіху. На іншому курсі йтиметься про те, як правильно планувати військову операцію, щоб усе було організовано, щоб відбувався обмін інформацією, і офіцери могли провести цю операцію належним чином.
— Під час однієї з робочих зустрічей за вашою участю представники Міноборони України та американської компанії Sonata обговорили перспективи проведення в українських військових вишах курсової підготовки за стандартами НАТО. Як би ви оцінили загалом стан військової освіти в Україні? Чим відрізняється освіта в США і Україні?
— Зараз важко сказати, тому що я хотів би дізнатися більше про військову освіту в Україні. Те, що я побачив вже, — це те, що багато людей небайдужі, і вони дуже багато працюють.
У нас інший підхід. Не скрізь у Збройних силах США, але в багатьох місцях, особливо там, де я намагався вплинути на ситуацію, є два способи навчання і два способи викладання.
Викладаючи, ви можете провести лекцію, де студенти роблять нотатки, запам’ятовують їх, потім складають тест. Це дуже класна техніка, коли вам треба навчити велику кількість людей, але вона не дуже ефективна.
У нас студенти не вчаться так багато. Ми використовуємо інший підхід. Він називається активне навчання: ви залучаєте студентів, ставите запитання, проводите дискусії. Ви залучаєте їх. Якщо вони з чимось не згодні — ви з ними дискутуєте. Запитуєте, з чим вони не згодні. Ми змушуємо їх подумати. Тому що це одна з речей, необхідних для управління під час виконання завдання — вам потрібно мати певний простір для роздумів. Тому що ви хочете, щоб вони думали. І ви хочете, щоб вони ухвалювали рішення і робили щось ініціативно. А не чекали, коли їм скажуть, що робити.
— А що схожого в курсантів наших двох держав, на вашу думку?
— Викладачі академій дійсно дбають про те, щоб студенти, яких вони випускають, були успішними в житті, незалежно від того, чи вони йдуть в цивільне життя, чи вони йдуть служити після цього в армію.
Особливо ваші курсанти Військової академії були дуже, дуже захоплені! Вони дійсно хотіли вчитися, тому що знали, що дуже скоро підуть воювати. Це були старші курсанти на останньому курсі Академії. І вони знали, що їх чекає.
— Наскільки військова освіта в Україні відкрита до змін? Що найперше треба змінювати?
— Судячи з моїх розмов і зустрічей, мені здається, що вони дуже відкриті до змін, так. Але чи це правда, чи є різниця між тим, що люди говорять, і тим, що вони роблять? Тобто вони говорять правильні речі, але чи будуть вони робити правильні речі?
Ми повинні перейти до більш активного підходу до викладання, щоб спробувати залучити курсантів до навчання.
На курсі, який проводила Sonata в жовтні, студенти були в захваті, тому що це було активне навчання — і вони були дуже зацікавлені.
Судячи зі спостережень викладачів, деякі з курсантів мають дивовижні рішення розв’язання запропонованих проблем. Отже, студенти мають потенціал. Варто змінити підходи до навчання просто.
Оскільки деякі викладачі — старші за віком, ми маємо таку ж проблему в Сполучених Штатах. Деякі старі викладачі люблять читати лекції. Для них це легко. Їм не треба багато працювати і вони можуть просто продовжувати.
Але активне навчання набагато складніше. Викладачеві доводиться більше працювати, бути краще підготовленим. І, відповідно, студенти мають бути краще підготовлені. Тож це важчий підхід, але він набагато кращий для навчання.
— Як військовий з 34-річним досвідом ви, очевидно, стежите за перебігом бойових дій в Україні. Скажіть, будь ласка, що вас, як досвідченого військового, найбільше вразило за ці два роки великої війни?
— Більша частина світу дуже вражена готовністю українського народу боротися і йти на жертви, робити все, що потрібно для боротьби з цією агресією. Я гадаю, що, можливо, навіть путін вражений. Якщо не рахувати те, що він хотів би, щоб український народ не був настільки готовим до боротьби.
Я гадаю, що він розраховував на те, що український народ не буде воювати… А цього, звичайно, не сталося. Український народ воює. І коли українці демонструють таку рішучість, незважаючи на всі жертви, незважаючи на всю шкоду, яку завдає росія — це дуже вражає. І змушує таких людей, як я та інші, хотіти приїхати і спробувати допомогти.
— Як ви оцінюєте нинішню діяльність Сил оборони і на морі, і на річках загалом? Що вдалося українським воїнам найефектніше та найефективніше?
— Так, на морі дуже вражає. Є таке поняття, як sea control (морський контроль). Його суть: ви контролюєте територію навколо ваших портів, берегової лінії. І ви робите це, навіть не маючи великого військово-морського флоту.
Ви зробили це за допомогою безпілотних апаратів. росіяни тепер не можуть діяти в північній частині Чорного моря, навколо узбережжя України. Це надзвичайно важливо.
І ви зробили це значною мірою без залучення кораблів — а це нелегко. Всі спостерігають за тим, що відбувається. І це зовсім інша історія і зовсім інший бій. Ви потопили кілька великих російських кораблів. Ви завдали ураження кораблям в порту Севастополя — це дивовижно!
На сухопутному напрямку, я вважаю, що на початку ви здобули кілька дуже, дуже хороших перемог, відтіснивши росіян, а потім змусивши їх відступити. Але зараз ви перебуваєте в дуже, дуже складному становищі, тому що росіяни встановили величезні перешкоди, багато мін, багато інженерних загороджень, щоб запобігти використанню транспортних засобів, безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби. Це найскладніший вид бойових дій.
І я вважаю, що Україна повинна знайти інший шлях — знайти спосіб обійти їх і не йти проти російської сили (в сухопутному порядку). Тому що це дуже важко. І знову ж таки, росіяни мають багато ресурсів, багато людей, багато ракет, багато артилерії, багато мін.
Українці не мають стільки. Наша країна (США. — Ред.) нині не дуже допомагає. Я цим незадоволений. Я думаю, що політики звертають увагу не на те, що дійсно важливо у світі, а на те, що відбувається в їхньому маленькому власному світі у Вашингтоні.
Мені це не подобається. Треба допомогти. Ми повинні, ми повинні надсилати більше допомоги. Ми вже багато відправили, але нам потрібно продовжувати надсилати гроші, тому що це хороша допомога вашій боротьбі.
— Україна не має повноцінного флоту як такого, але зуміла витіснити рф із частини Чорного моря. Не востаннє — завдяки дронам. Чи можемо ми, на вашу думку, контролювати узбережжя двох морів лише завдяки дронам, без надводного флоту?
— Здається, ви це робите. Існує те, що ми називаємо «протидією доступу».
Це означає, що ви не даєте росіянам наблизитися до вашого узбережжя для запуску ракет або висадки військ на берег. Ви досягли успіху із цією «протидією доступу». Вони не можуть робити те, що хочуть.
Тому, як на мене, це адекватний рівень контролю в морі. Тому що спроби створити військово-морські сили зараз дуже дорогі. Знаєте, коли у вас вже обмежені ресурси, ви повинні вирішити, на що ви хочете витрачати гроші. Й інвестувати кошти на сухопутні війська для дуже жорсткої боротьби з російськими сухопутними військами набагато важливіше.
— Яку пораду ви б дали українським бійцям, які продовжують битися вже 10 років із російською федерацією?
— Як би важко не було, я б їм порадив не здаватися. Продовжуйте боротися. Не здаватися — бо цього потребує світ. Я сподіваюся, що наш Конгрес ухвалить правильне рішення, і знову почне надавати допомогу. І Європейський Союз відчуває потребу в допомозі.
Війна має припинитися, у якийсь момент українські війська повинні знайти інший спосіб боротися з росіянами, обороняючись там, де росіяни наступатимуть і (росіяни) будуть зазнавати багато, багато втрат.
Це нормально, але завдяки цьому не можна перемогти. Виграти можна, лише повернувши землі. Тож ви маєте це зробити. І ви не можете зробити це лише шляхом оборони.
Ви повинні знайти спосіб перейти в наступ, але не в такий спосіб. Ви маєте знайти інший обхідний шлях, інший спосіб змусити російські сили зазнати краху і відступити, як вони це зробили у 2022 році.
Є досвід, який ми здобули в США, коли воювали проти набагато слабших противників, ми це називаємо асиметричною війною. Що означає цей термін «асиметрична війна»? Він значить, що я бачу сильні сторони противника, і я уникаю цих сильних сторін. Але я шукаю слабкі сторони — і нападаю на слабкі сторони. Я гадаю, що це те, що українські сили повинні робити.
Якщо вони ще цього не роблять… Можливо, вони вже це роблять.
— Дякую вам за знайдений на розмову час і за… вашу службу в Україні.
— Я хотів би зробити більше.
Фото Олени Худякової
