У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Військовий на позивний «Полтава» у 2022 році не мав жодного бойового досвіду, але вирішив покинути рідну сонячну Бразилію, щоб стати на захист України у 2-му Інтернаціональному легіоні оборони України.
За майже два роки служби в армії для нього стали буденними бої вдень і вночі, штурми, утримання та укріплення позицій. Трохи про своє життя, небезпеку військової служби та плани на майбутнє чоловік розповів ексклюзивно для АрміяInform.
— Перш за все, я тут, щоб допомогти українцям відстояти свою землю та навчитися військовій справі. Я хочу відчути і зрозуміти бойові дії зараз, адже остання велика війна була 80 років тому. Наразі це найбільший конфлікт з часів Другої світової війни, і я хочу бути частиною історії. З кожним днем я почав більше цікавитися новинами про несправедливу війну росії проти України, і був вражений всім, що тут відбувається, — розповідає «Полтава».
Він згадує, що вирішальним для нього став репортаж бразильського журналіста, відставного військового, який зробив матеріал про літніх фермерів, які дуже сильно постраждали через ракетні обстріли з боку росії.
— Тоді мене огорнуло співчуття до цих беззахисних людей, які абсолютно несправедливо страждають, це і стало останньою краплею для мене. Після цього я подав заявку до Інтернаціонального легіону, яку мені доволі швидко погодили. І в червні 2022 року я вже почав збирати речі, — каже військовий.
«Те, що мене вважають божевільним, не змінить моїх планів»
«Полтава» розповів про своє рішення доволі обмеженому колу друзів та родичів. Наприклад, одна подруга назвала його божевільним, але він був непохитним і впевненим у своїх діях.
— Моя сестра також знає про те, що я тут, поки що це все. Але я радий, що можу стояти тут за справедливість та пліч-о-пліч з українцями боронити їхню землю, — каже захисник.
Також він розповів і про свій нелегкий шлях до України: спочатку прилетів до Лондона, потім мав вирушати в Будапешт, але втратив свій квиток, тому довелося брати інший до Кракова, де потім мав дістатися до пункту перетину кордону.
Дістатися кордону йому допоміг колишній український поліцейський, після цього «Полтава» потрапив в Україну на пункт збору, де мав кілька днів на те, щоб відпочити та просто привести до ладу свій одяг після важкої дороги.
— Я хочу допомогти Україні в цій війні, для мене надважливо бути саме на вашій стороні. Перед тим, як я долучився до 2-го Інтернаціонального легіону, я пройшов потужні тренування. Нас готували як фізично, так і психологічно до тих випробувань, з якими ми можемо стикнутися під час війни. У нас було багато тренувань, які, на перший погляд здавалися простими, але потім виявилися ефективними, — ділиться він.
Серед іншого, легіонерів навчали ходити в патрулі, основам окопної війни, штурму позицій та зачистці будівель. Фактично навчили всьому з нуля, на злагодженні багато часу доводилося рити окопи.
— Згодом на нас чекали 22 дні інтенсивних тренувань, що включали в себе й надання першої медичної допомоги за американськими протоколами. Для мене це було досить важко, зважаючи на броню, автомат та каску. Але від цього може залежати життя моє та побратимів, — пояснює військовий.
«Куля промайнула настільки близько до моєї голови, що я навіть відчув вітер»
У добровольця багато друзів у Легіоні, насамперед це бразильці. Взагалі, він завжди намагається знайти друзів у всіх місцях, де буває. Нині воює стрільцем, у його обов’язки входить укріплення позицій, будівництво бліндажів та нічні спостереження місцевості, на якій постійно триває обстріл з боку ворога.
— За мною нещодавно навіть полював снайпер, куля промайнула настільки близько до моєї голови, що я навіть відчув коливання повітря. Після цього я впав на землю, бо був оглушений та осліплений, спочатку я нічого не чув і не бачив. Страху не було, лиш усвідомлення того, що мій ворог схибив, і мені подаровано ще один шанс. І я вирішив скористатися ним на повну: почав разом з побратимом обстрілювати ворожі позиції з кулемета. Це було надзвичайно страшно, у той момент я думав, що це останні миті мого життя, — розповідає «Полтава».
Для легіонера наші дві країни схожі у своїх проблемах та прагненнях: «Мені складно розділяти цей світ на Україну та Бразилію, бо у нас схожий менталітет». Тому він доволі швидко адаптувався до буденності в іншій незнайомій країні, хоча і підкреслює найбільшу відмінність — погоду.
— У Бразилії сніг випадає десь 10 днів на рік, а в інший час тепло. У нас величезні пляжі з виходом до Атлантичного океану, а тут до моря далеко. Також я сумую за чорними бобами з яловичиною, адже в Україні переважно свинина або курятина. Але це такі дрібні труднощі, і вони перекриваються надзвичайно смачним українським борщем, — описує ситуацію доброволець.
Крім цього, «Полтава» долає мовний бар’єр, і кожного дня практикується українською: коли на бойових позиціях, то все простіше, адже комунікація мінімальна та зрозуміла навіть жестами.
— А от коли ти повертаєшся до буденності, і тобі доводиться закупатися в магазині або слухати радіо, то виникають певні труднощі. По-перше, дуже мало людей володіють англійською, я вже не кажу про іспанську або португальську. По-друге, всі вивіски та цінники теж українською. Але я стараюсь розв’язати проблему на місці: або знаходжу людину, яка володіє іноземною мовою, або сам намагаюсь перекласти за допомогою програми, — розповідає він.
«Після Перемоги мрію обійняти донечку»
На патчі у бійця позивний «Полтава». Він обрав цей позивний, бо назва йому здалася доволі милозвучною, він не вірить у забобони, але з трепетом ставиться до подарованих йому оберегів.
— Я католик, тому не вірю в усілякі забобони. На правій руці у мене є ниточка, яку мені пов’язав маленький хлопчик в Бразилії. Я пообіцяв, що не зніму її, власне, тому вона завжди зі мною. Також у мене на руці є синьо-жовта стрічка — подарунок українських волонтерів. Для мене це символ моєї солідарності та підтримки України, — розповідає військовий.
Бразилець зазначає, що не будує планів на майбутнє, але вдома на нього чекають друзі та донечка, яку військовий надзвичайно сильно хоче обійняти, але буде це вже тільки після Перемоги.
