Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
12 січня 2024 року виповнилось 130 років від дня народження борця за незалежність України у XX столітті Юліяна Вассияна (1894–1953) — публіциста, філософа, громадського та політичного діяча, ідеолога Організації Українських Націоналістів.
Саме він виголосив на установчому з’їзді ОУН 1929 року знамениту доповідь «Ідеологічні основи українського націоналізму», яка стала дороговказом до відновлення незалежності України.
Завдання націоналізму в стисло політичному розумінні полягають у підготовці та здійсненні програми національної революції, що дасть Українській Нації міцні форми державного життя. …двигнутись зі стану недержавності зможе політично поневолена нація тільки шляхом найтіснішого єднання всіх своїх сил під прапором єдиної сільної політичної ідеї… (Юліян Вассиян. Ідеольогічні основи українського націоналізму // Розбудова нації. Прага, березень ‒ квітень 1929 року. Число 3‒4 (15‒16) С. 66).
Про життєвий шлях і головні ідеї мислителя, якого сучасники називали людиною ідеї, що визначала для інших чин, кореспонденту АрміяInform розповів доцент Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка філософ В’ячеслав Артюх.
Погляди Юліяна Вассіяна визначили сімейні традиції і служба в українському війську
Юліян Вассиян відомий нам як один із глибоких оригінальних націоналістичних мислителів, ідеї якого виходять далеко за межі суто політичної партійної ідеології Організації Українських Націоналістів. Його ідеологія виходить поза межі конкретних націоналістичних партій і є всеосяжною. Для Вассияна націоналізм — це насамперед відданість Батьківщині і розбудовував свої погляди саме на цій основі.
Завдяки родинному вихованню у сім’ї вчителя народних шкіл Івана Вассияна та його дружини Вільгельміни Юліян рано сформувався як національно свідома людина. Коли 1913 року він вступив до Львівського університету, що був на той час польським, він одним із перших почав вимагати викладання українською мовою.
З початком Першої світової війни він добровольцем з великим ентузіазмом записався до Легіону Українських Січових Стрільців. Військовики цього українського формування у складі австро-угорської армії від самого початку ставили за мету здобуття незалежної української держави, тож погляди Юліяна Вассияна, який пройшов у Легіоні всю війну, остаточно усталилися й закріпилися у середовищі бойових побратимів та однодумців. Він радо зустрів проголошення Західно-Української Народної Республіки і продовжив службу і бойових шлях вже в Українській Галицькій Армії, пройшовши в її лавах звитяжний і важкий шлях аж до інтернування українських військових на території Польщі.
Заради національної боротьби відмовився від кар’єри науковця та викладача
Поразка Перших визвольних змагань загартувала Юліяна Вассияна та зміцнила його переконання — він пересвідчився, що лише тверда національна єдність є запорукою здобуття і розбудови власної держави. На початку 1920-х років він навчався у таємному українському університеті у Львові, потім переїхав до Чехословаччини, де навчався в українському Високому педагогічному інституті Михайла Драгоманова та чеському Карловому університеті у Празі, де захистив докторську дисертацію.
З огляду на здобутки Вассияна, йому пропонували роботу асистента у Карловому університеті, однак він відмовився, поставивши боротьбу за українську національну державність вище за наукову та викладацьку кар’єру. Після Української національної революції 1917–1921 років настав час осмислення досвіду боротьби і причин поразки, та започаткування нового етапу українського національного руху на шляху до здобуття власної держави.
Відтак Юліян Вассиян став одним зі співтворців Організації Українських Націоналістів, з якою пов’язав усе своє життя. Наприкінці січня 1929 року він взяв участь у Першому Конґресі Українських Націоналістів у Відні, спочатку опублікувавши, а потім виголосивши знамениту доповідь «Ідеологічні основи українського націоналізму». На багато десятиліть вона стала підґрунтям ідеології українського націоналізму. У концентрованому вигляді ця доповідь містить переважну більшість основних ідей українського націоналістичного руху.
Українці миролюбна нація, однак ворог начується
Юліян Вассиян багато писав і, на жаль, мало публікувався. З його колосального доробку опубліковано заледве трохи більше третини, більшість лишилась у рукописах. Стрижнем його ідеології є осмислення української історії. У цьому плані його радше можна назвати не так ідеологом націоналізму, як історіософом України. Він говорить про глибинну вкоріненість українців у ґрунт, описує наш народ як насамперед землеробський етнос, вбачаючи у цій зачарованості мітом землі як силу, так і слабкість української нації.
У статті «Пацифізм і психологія української миролюбності» та інших працях він виводить ідею про те, що засаднича миролюбність українського народу обумовлена саме залежністю від землеробської традиції, яка передбачає цінність спокою та стабільності на противагу розвиткові та боротьбі. Внаслідок цього українці довгий час корились накинутій зовнішніми загарбниками владі, була об’єктом, до якого докладали зусиль сусідні держави і народи.
Під час Перших визвольних змагань 1917–1921 років українці чи не вперше зробили масову спробу здобути собі історичну суб’єктність, однак програли у боротьбі й тимчасово втратили власну незалежну державу. З огляду на це Юліян Вассиян закликає врахувати попередні помилки і продовжити боротьбу, перетворивши слабкість інертної вкоріненості в землю в силу української стійкості у відстоюванні власної незалежності.
У статті «Пацифізм і психологія української миролюбності» мислитель стверджує, що пацифізм — це ідеологія старості. Пацифістські настрої переважають у тих народів, які вже створили власні держави і потужні культури. Натомість український народ, який перебуває на шляху до здобуття й утвердження власної державності, є молодим і сповненим енергії до державного будівництва.
Вкоріненість у землю і миролюбність українців не повинні перетворюватись на беззубий пацифізм і готовність здатися на поталу першому-ліпшому завойовникові. Навпаки, вони мають сприяти постанню з середовища народних мас прошарку еліти творців та борців, спроможних вести за собою й обстоювати право українців самим панувати на власній землі ті розвивати власну державність і культуру. Ці погляди Юліяна Вассияна є напрочуд актуальними нині, коли українці вкотре ведуть боротьбу за саме існування свого народу і держави, вкотре засвідчуючи, що добрий мир ґрунтується на готовності і спроможності дати рішучу й ефективну відсіч будь-якому агресорові.
