На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Лісосмуга неподалік лінії фронту десь на Куп’янщині. Роздається гуркіт Т-64 — військовослужбовці танкового батальйону однієї з механізованих бригад, що б’ють російських окупантів на цьому напрямку, прогрівають бойову машину та готуються до виїзду на завдання. А поки в них є трохи часу розповісти кореспондентці АрміяInform Оксані Іванець про те, як вдалося зібрати екіпаж, які завдання доводиться виконувати і, звісно ж, про свій «командирський» танк.
Хлопці знімають з танка маскувальні сітки, розчохлюють зброю, перевіряють справність вузлів та агрегатів. Процес супроводжується короткими перемовами та рясними військовими жартами. А десь поряд працює українська артилерія: повітря здригається від потужних виходів.
Керує процесом розгортання бойової машини командир танкового взводу Богдан.
Ще рік тому він був фахівцем газової служби рідного міста, в січні цього року був призваний за мобілізацією, а після «експрес-курсів» у Національній академії Сухопутних військ імені П. Сагайдачного надів офіцерські погони та обійняв посаду очільника підрозділу.
Та й танк його — командирський. Машина Т-64БВ-1-К, що надійшла до батальйону в цьому році після капітального ремонту, на відміну від інших танків має збільшену потужність двигуна в 840 кінських сил, посилену броню, додаткову камеру на командирській башті.
— Лялечка, а не машинка, хоча іноді й демонструє характер, — усміхається офіцер, дивлячись у бік «залізного коня».
Командир взводу з великою повагою розповідає про свій екіпаж. Ділиться, що буквально боровся за кожного члена маленької команди:
— Хлопці обидва мобілізовані. Ще донедавна взагалі не мали будь-якого стосунку до воєнної справи, але буквально з перших днів проявили свої найкращі фахові якості: навідник влучно стріляє саме туди, куди я кажу, а у механіка золоті руки… Та й люди вони чудові — справжні побратими!
Таких виїздів, до якого готуються танкісти, може бути кілька на день, залежно від обстановки. Богдан ділиться, що через природний ландшафт — річку Оскіл, а також мінні загородження на Куп’янському напрямку як для танкістів їм доводиться працювати на досить довгі дистанції — 4,5-6 км, тому велику роль у таких умовах ведення бою відіграє аеророзвідка.
— Наші «повітряні очі» бачать усе в дрібних деталях, корегують вогонь, а отже, збільшується і якість нашої роботи, — розповідає Богдан.
Здебільшого українські танкісти б’ють по польових складах БК росіян та позиціях взводів і відділень — щоразу після такого «відпрацювання» від 10 до 30 окупантів уже не повернуться додому.
Часто й побратими-піхотинці просять танкістів підтримати їх у бою, коли орки просто закидують «м’ясом» українські позиції.
— На жаль, росіяни не полишають намірів і далі просуватися вглиб Харківщини. І не завжди це «чмобіки», як ми звикли їх називати. Працюють на полі бою вони досить професійно, тому не треба недооцінювати ворога. Краще використовувати це як привід для гартування характеру та відточування бойових навичок, — розмірковує армієць.
Тому кожне бойове завдання — це виклик своєму ж характеру, випробування екіпажа на фаховість і кмітливість командира.
— На то він і командир, щоб думати швидко й нестандартно в будь-якій ситуації, — ділиться Богдан.
А потім розповідає, як нещодавно екіпаж виконував завдання, як-то кажуть, наосліп.
— Наші «пташки»-аеророзвідники виявили орківський бліндаж, який нам потрібно було знищити. Ми заїхали на позицію, а перед нами — суцільний ліс. Поцілити прицільно в такій ситуації було майже неможливо.
Тому довелося невідкладно проявляти винахідливість — в нашому випадку шукати орієнтир. Ним стала верхівка дерева, яка відрізнялася від решти лісу… Перший постріл — і ціль знищена! Сказати чесно, це було на межі можливого, але ми це зробили! — згадує армієць.
… Бойова машина готова до виїзду. Ми розстаємося з танкістами добрими знайомими, а на прощання бажаємо хлопцям вдалого «полювання»! А головне — повернутися з бою живими й неушкодженими…
Фото автора
