Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Українські січові стрільці — добровольчий легіон, перший український національний підрозділ у складі австро-угорської армії, сформований під час Першої світової війни. Вони вплинули на створення українського військового словотвору, термінології, фольклору, пісні й музики («Ой, у лузі червона калина» — це гімн легіону УСС), на усталення форми українського однострою (головний убір «мазепинка» також походить саме з того часу).
Стрільці мали на Волині абсолютну довіру й пошану
У результаті літніх боїв 1915 року проти російської імператорської армії союзні війська, серед яких був i легіон УСС, здобули Холмщину, Підляшшя, частину Полісся та Західну Волинь. Отримавши змогу працювати на Волині, стрілецтво допомагало місцевому українському населенню долати воєнні труднощі, а також пропагувало серед нього національно-державницькі ідеї.
Уже з липня 1915 року четар УСС Микола Саєвич почав клопотати про дозвіл стрільцям на проведення просвітницької роботи серед волинських українців. Проте, австрійська влада, щоб заручитися прихильністю поляків до австро-польської державної унії, віддала більшість здобутих земель під польське управління. Єдиним досягненням українців став дозвіл австрійського військового командування від 26 січня 1916 року на створення на Волині трьох комісаріатів УСС, які мали вести набір волинських добровольців до стрілецького легіону.
Виконуючи вербувальну місію, мандруючи з села до села, січовики намагалися порозумітися з місцевим українством, донести до нього свої ідеї. Вони роздавали місцевим громадам українські книжки та часописи, а також організовували українські школи, бібліотеки, курси для неписьменних, яких на донедавна підросійських землях був чималий відсоток.
У результаті симпатії населення до стрільців росли дуже швидко — i вже незабаром вони мали на Волині абсолютну довіру й пошану. Були дні, коли двері комісаріатів УСС не зачинялися. Українських вояків запрошували всюди, де лише для цього була нагода: «в гостину, на забави, а навіть у куми». Але найбільше своїх стрілецьких учителів любили діти, бо майже кожна дитина шкільного віку ходила 1916 року до школи.
Як свідчать записи усусів, «є надія, що сповнимо велику місію, що перші зі стрілецького братства станемо апостолами української ідеї на недавно освободженій землі».
«Блиском сяють з неба зорі. Військо йде…»
На Різдво 1917 року Українські січові стрільці завітали у відкриту ними українську школу імені Івана Франка міста Устилуг на Волині. Світлини з цієї пам’ятної події збереглися завдяки військовому фотографу УСС Миколі Угрин-Безгрішному.
Отаких у часи Першої світової війни співали колядок:
На Вкраїні дзвонять дзвони,
Линуть степом срібні тони,
Вітром мають рідні прапори,
Блиском сяють з неба зорі.
Військо йде, військо йде, військо йде.
Дрижать правди супостати,
Бо прийшов вже час відплати,
Що за тюрми і кайдани Будуть сльози,
смерть і рани Слугам, слугам, слугам сатани.
Зоря зблідла п’ять раменна,
Як прийшла хвиля блаженна,
Як став гордо Дух народу,
Що в бій кликав за свободу,
За волю, за долю, славу й честь.
Встала правда сторозп’ята,
Кинувся народ на ката,
І в громаді пастирів убогих,
Що віками кат кував їм ноги,
Станув месія наш Христос.
Як князь правди, сили й волі,
Кинув гомін весни полем:
Гей, вставайте нині, родини,
Дайте сили для України,
Для рідних лугів і степів.
Дніпр до Дону каже: “Брате,
Гей, пора вже нам вставати,
Пора хвилею шуміти,
Щоб козацькі знали діти,
Що народився вже Месія.
Глянь-но, Христе, Божий Сину,
В день Різдва на Україну,
Як радіють всі тут спільно,
Що з рабів вже стали вільні,
Що збавив, що збавив нас від зла!
Різдвяна вечеря на традиційний український лад — з борщем, варениками, кутею, голубцями
За два роки уже інша формація Січових Стрільців, сформована Українською Народною Республікою в Києві, святкувала Різдво в осадженій більшовиками столиці вільної України.
Командир Гарматної Бригади Київських Січових Стрільців полковник Роман Дашкевич лишив нащадкам такі спомини про Різдво-1919: «…З початком січня 1919 року командир Осадного Корпусу отаман Коновалець провів перегляд усіх частин Січових Стрільців. Приїхав до Гарматної Бригади СС і признав, що в артилерії був таки найкращий порядок.
В українському війську, навіть у самому Києві, не було все в порядку.
Військо при облозі Києва було нашвидку організоване. Річ ясна, не було часу запровадити належної дисципліни. Хоча це військо складалося з вишколених солдатів колишньої царської армії, але в часі революції, більшовицької агітації, ці солдати були здеморалізовані.
Потрібно було деякого часу, щоб військо зробити дисциплінованим. Не лише рядовики, але й деякі старшини не виконували належно своїх обов’язків. Військо, а то й поодинокі вояки, мішалися у справи, які до них не належали, занедбували свої військові обов’язки. Траплялося, що військові переводили ревізії і арешти цивільних людей.
Командир Гарматної Бриґади СС полковник Дашкевич видав наказ для батерій, що нікому з гармашів не вільно мішатися у не свої справи. Не вільно гармашеві нікого арештувати, бо гармаші — це військо, а не поліція. Дійсно, не було випадку, щоб гармаші когось цивільного арештували.
Заборонено було улаштовувати бенкети, пиятики як гармашам-рядовикам, так і старшинам. Була війна, не було так весело, щоб уряджувати бенкети. Заборонені були старшинські кухні. Старшини повинні були дбати, щоб загальні кухні варили добре для рядовиків і для старшин. Зроблено це тому, щоб не дати причин до ворожої агітації.
На Різдво 1919 року видано на батерії святочні приділи, щоб кожна батерія уладила різдвяну вечерю на традиційний український лад — з борщем, варениками, кутею, голубцями. У кожній батерії були уставлені столи, за які засіли старшини та рядовики.
В кожній батерії була прикрашена ялинка, а в куті сніп-дідух. Кожна батерія чекала з вечерею на прихід команданта бригади.
Полковник Дашкевич заходив до кожної батерії, ламав з гармашами проскурку з медом. Бажав гармашам — старшинам і рядовикам — добра, щоб оборонити і закріпити Українську Республіку. На кінець зайшов на вечерю до бригадного обозу, де були всякі майстри, які направляли телефони, вози, упряж, сідла, чоботи, однострої. Обоз зі своїми спеціалістами-майстрами заложено ще при облозі Києва. Він був найбільше помічний при організації нових батерій. Пізно вночі засів до вечері і штаб бригади, всі разом — командир бригади, старшини й рядовики. Не засіла до вечері: 5-та батерія, бо вона була на фронті під Одесою у групі отамана Григорієва, і 1-ша батерія, яка мала вартову службу у казармах. Хоча й можна було б змінити по вечері варти іншою батерією, але перша батерія хотіла свою чергу варт відбути, а святочну вечерю постановила уладити на Різдво в полудень.
На Різдво, коло полудня, приїхали до Гарматної Бриґади СС Головний Отаман Симон Петлюра з отаманом Євгеном Коновальцем і кількома старшинами… Головний Отаман з отаманом Коновальцем і старшинами обійшли помешкання всіх батерій. Бажали гармашам «Веселих Свят» та успіхів в обороні України. Зайшли до 1-ї батареї і там засіли до спільного стола з гармашами…”
