Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Щодня о 9-й ранку українці хвилиною мовчання вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Про полеглих Героїв, які пішли нас захищати й загинули в герці зі здичавілим агресором, пишеться завжди зі щемом у серці. Це неймовірно відважні, сильні духом і дуже світлі люди. Це люди, про яких перед світанком новітньої державності було написано наш Гімн. Свобода України для них навік залишиться великою ідеєю, заради якої вони мали мужність пожертвувати найдорожчим — власними душею й тілом.
Особливо боляче, коли загиблий Герой ще зовсім юний, не встиг створити своєї сім’ї та був єдиною дитиною й онуком у рідних. Таким залишиться назавжди 23-річний Ігор Філатов з Луганська.
Народився він 28 грудня 1999 року, навчався в середній школі № 25 Луганська. Коли був маленький, дуже любив спорт, займався плаванням, здобував призові місця на змаганнях.
У 2014 році через російську окупацію змушений був переїхати до Старобільська, а згодом — до Києва, де закінчував школу. У старших класах цікавився історією України, англійською мовою, продовжував займатися спортом, не мав поганих звичок. Хлопець твердо вирішив стати на захист своєї Батьківщини, щоб дати відсіч ворогу й повернутися додому, вступив до Національної академії внутрішніх справ.
У січні 2023 року Ігор Філатов був призваний на військову службу під час мобілізації, почав служити у складі 77-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ. В академії Ігор закінчив військову кафедру, мав звання молодшого лейтенанта. Вже на службі, в травні 2023-го, отримав звання лейтенанта, був командиром взводу.
«У нашій пам’яті це відважна, сильна й дуже світла людина з великим почуттям гумору. Був дуже-дуже добрим і чесним, — згадують побратими. — Ігор мав позивний „Малой“, тому що наймолодший був серед своїх воїнів, хоч і командир. Ми називали його найдобрішим командиром. Ігор завжди дуже переживав за своїх підлеглих».
Він був дуже старанним, наполегливим і правильним: виконував усі поставлені завдання. Командування покладало на нього великі надії. Він був одним із небагатьох наших воїнів, хто проходив військові навчання у Франції.
Своє останнє бойове завдання Ігор виконував у районі Часового Яру. Він прибув на ротацію, щоб замінити воїна, який уже дуже довго був на позиції. Вони з побратимами вже майже прийшли до того місця, де мала бути ротація, коли поруч із ними розірвалися ворожі снаряди. Ігоря сильно поранило в ногу. Хлопці намагались зупинити кровотечу й евакуювати свого командира.
«Ігоря і ще одного пораненого несли кілька кілометрів, в цей час над нами постійно кружляли дрони-камікадзе, — розповідають побратими. — Не вистачило лише близько 50 метрів, щоб донести… Нас атакував російський дрон-камікадзе, який влучив просто в нього. Шансів вижити не було, на жаль…».
Побратими запам’ятали, що Ігор до останньої хвилини був у свідомості, й коли його евакуювали, співав пісню. Розповідаючи про це, вони ридали за ним, за своїм «Малим» командиром…
Він дуже хотів, щоб війна скоріше закінчилася. Думав переїхати жити в Харків, йому дуже подобалося це місто. Але не судилося…
Загинув Ігор Філатов 23 вересня між населеними пунктами Хромове та Часів Яр, поховали захисника у Києві. В Ігоря залишились мама, тітка й бабуся з дідусем. Рідні подали петицію з проханням надати Ігорю звання Героя України.
Вічна пам’ять та Вічна Слава захиснику Ігорю! Помстимося.
