А відтак — і наближення українського військового взуття до стандартів НАТО. АрміяInform запитала в Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони України…
Робота бойового медика на фронті постійно відбувається у титанічній напрузі як фізично, так і морально. Втім, саме ці люди рятують, а інколи і повертають до життя усіх наших захисників. Кореспондентка АрміяInform відвідала евакуаційну точку окремої механізованої бригади, де дізналася про всі нюанси роботи янголів російсько-української війни.
— Я знаходжусь тут з перших днів від початку широкомасштабного вторгнення, — розповідає старший бойовий медик Наталія та продовжує: — На нашому «еваку» працюю я та мій водій, який теж навчився і допомагає мені з пораненими. Оскільки ми працюємо переважно з артилеристами, то і поранені нам трапляються в основному важкі. Наше евакуаційне авто може вмістити в себе трьох лежачих поранених та максимально шість сидячих, це вже легкі або середні.
За словами медикині, в їхньому евакуаційному авто є абсолютно усі необхідні медикаменти: знеболювальні, протишокові препарати, турнікети, хірургічні набори і навіть шийне приладдя.
— Роботи у нас вистачає постійно, адже противник полює за нашими артилеристами. Виїзди теж можуть бути як в день, так і посеред ночі, але ми завжди готові діяти. Коли мені доставляють пораненого, то я роблю все спокійно та впевнено, адже у моїй роботі немає місця зайвим емоціям, а поплакати я можу дома у подушку. Коли вже надала хлопцям первинну допомогу, тоді вже починаю з ними жартувати або співаю пісні, — розповідає Наталія.
Попри сталевий дух, який так і лине від захисниці, вона з сумом згадує один виїзд, який запам’ятався їй на все життя.
— Це сталося більше ніж пів року тому. Прилетів снаряд і мої побратими просто горіли живцем. Коли я зі своїм водієм поспішала до них, то ще чули їхні пекельні крики, намагалися одразу тушити автівку… Але будь-яка машина — це насамперед залізяка, яка притиснула хлопців і вони згоріли живцем. Потім, коли ми зупинили вогонь, то дістали лише обсмалені та чорні тіла. Це все що залишилося від моїх побратимів…
Наталя каже, що бувають моменти, коли неможливо одразу доставити пораненого у їхній «евак», тоді вона бере свій рюкзак бойового медика та біжить прямо на позицію до пораненого.
— У цьому рюкзаку у мене є все необхідне, щоб врятувати пораненого. Передусім — це кровоспинні, стопи, різні бинти, перев’язувальні матеріали, шини та термоковдри. Стопи у нас 24-метрові. Ми використовуємо їх у випадках, коли поранений знаходиться на далекій дистанції і треба його швидко витягнути, — пояснює військова.
Водій евакуаційного автомобіля Олександр каже, що в них з Наталією чітко злагоджений тандем та разом вони працюють доволі результативно.
— В мої обов’язки входить переміщення поранених, вивезення їх з бойових позицій, а також я допомагаю своїй посестрі Наталі. Вона довіряє мені накладати турнікети, ставити уколи, тампонувати рани. Все це відбувається під її чітким наглядом, а вона в цей час може виконувати більш складні маніпуляції, — каже водій Олександр.
Також, захисник зауважив, що в його роботі найбільші складнощі — це погодні умови, адже суцільна темрява, сніг або болото можуть завдати великого клопоту, особливо, коли розумієш, що від швидкості доставки пораненого у стабілізаційний пункт залежить його життя.
— Коли ми веземо пораненого, то подумки просто собі промовляєш: «Треба швидше». На щастя, всі кого ми рятуємо, після успішного лікування повертаються і дякують нам, а тоді кращої мотивації і немає, — додав Олександр.
Фото автора
