Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Розвиток міцного та боєздатного українського війська є запорукою свободи та незалежності України, а Збройні Сили були й будуть гарантом незалежності та майбутнього розвитку України. Одним із дієвих механізмів, що відновлюють історичні традиції національного війська та підсилюють боєздатність підрозділів, є почесні найменування.
Про принципи присвоєння почесних найменувань у ЗСУ та українську мілітарну ідентичність спілкуємося з українським військовим істориком, керівником експертної групи з питань внутрішніх комунікацій Директорату інформаційної політики у сфері оборони та стратегічних комунікацій Міністерства оборони України Василем Павловим.
— Василю Борисовичу, за яким принципом обирають імена для почесних найменувань?
— Якщо говоримо про присвоєння почесних найменувань у Збройних Силах України, то цей процес регламентований кількома законодавчими актами. Насамперед це Указ Президента України № 1173 від 30 жовтня 2000 року, в якому визначені загальні підходи до присвоєння почесних найменувань, зокрема про присвоєння персональних почесних найменувань, а також почесних найменувань за географічною (територіальною) ознакою. Також у нас є Закон України 2012 року «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій». Фактично ці два документи регламентують, як мають діяти військові частини, командування та органи центральної виконавчої влади щодо присвоєння почесних найменувань. Окрім того, у нас від 2015 року набуло чинності законодавство у сфері декомунізації, а вже від липня цього року Закон України про деколонізацію, тобто про подолання наслідків російського імперського минулого.
Тож, у нас нині почесні найменування присвоюють за трьома напрямками.
Перший напрямок — це почесне найменування, що має конструкт — «окрема механізована бригада імені когось», тобто на честь історичного діяча, який має стосунок до військової справи, до воєнної або політичної історії України, і його ім’я чи діяльність може стати мотивуючим чинником.
Другий — це почесне найменування на честь території. Наприклад,у нас є Перша окрема танкова Сіверська бригада на честь тієї території, де бригада розташовується, де веде свою повсякденну діяльність в мирний час. Почесним найменуванням ми означаємо присутність Збройних Сил України на тій чи іншій території.
І є ще в нас різновид цього найменування — на честь ведення бойових дій на тій чи іншій території. Наприклад, 60-та окрема піхотна Інгулецька бригада названа на честь того, що бригада прийняла свої перші бої влітку минулого року під час форсування річки Інгулець. У такий спосіб ми означаємо ті території, на яких відбуваються бойові дії. Для частини військовослужбовців це найбільш традиційний, більш звиклий варіант, тому що він має своє коріння в радянському союзі, коли військові частини називали на честь географічних об’єктів, де вони особливо відзначилися під час ведення бойових дій.
І третій напрямок — це назви «в лапках». У нас зараз є два такі приклади. Це «Холодний Яр» та «Едельвейс». Або це назви на честь історичних явищ, які є мотивуючими в історії України, які мають довгу тяглість боротьби за незалежність та українську державність. Або це назви-символи. Наприклад, 10-та окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс» названа на честь символу, який є мотивуючим для бригади. Це квітка, яка є символом гірсько-піхотних частин в усьому світі, і вона не має за собою нічого іншого, окрім мотивувати особовий склад.
Фактично це всі принципи, за якими ми формуємо почесні найменування. Ще раз наголошую: це історичний діяч, це назва території або це назва історичної події, факту, або чогось іншого, що має мотивуючу складову.
— Чи за вашими спостереженнями, почесне найменування впливає на боєздатність підрозділу?
— Так. Цього дуже довго не розуміли. Тому що радянська міфологія (тут я буду казати в доброму розумінні) та, що формувалася навколо червоної армії, радянської армії, вона вже відійшла, вона не мала жодного підґрунтя, жодного підживлення в сучасній історії України. І протягом 25 років незалежності в Україні почесні найменування або дублювали радянські (вони були відновлені), або присвоювались, абсолютно не враховуючи ані призначення військових частин, ані їх територіального розташування. У нас за часів президентства Віктора Ющенка було присвоєно два почесні найменування, але абсолютно безсистемно. Це більше була акція політичного піару, ніж початок якоїсь системи з формування національної ідентичності Збройних Сил України.
Якщо ми будемо говорити про почесні найменування часів російсько-української війни, яку слід вести від 2014 року, то можемо казати, що новітній процес присвоєння почесних найменувань розпочався у 2017 році, і в першому «ешелоні» почесні найменування отримали 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила і 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців. Це, до речі, ще один принцип формування найменувань — на честь військових частин, що існували раніше. Це дозволено законодавством України, тобто можна називати теперішні військові частини, щоб виводити спадковість від різних частин (підрозділів) українських збройних формувань різних часів. І ми можемо відразу бачити за почесними найменуваннями, які в нас є, на що вони здатні. Наприклад, 72-га ОМБр імені Чорних Запорожців стала фактично одним із символів оборони Києва і дуже по багатьох моментах вона повторила шлях кінного дивізіону 2-го Запорізького полку Армії Української Народної Республіки. На даний момент вона має не меншу славу, не менший позитивний наратив і не менші здобутки на полі бою. Вона фактично стала одним із новітніх символів російсько-української війни.
І так само інші частини. Наприклад, 30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького. Це князь, який відзначився тим, що розгромив московитів під Оршею. І бригада їх методично, фахово, без зайвого пафосу, але дуже ефективно нищить протягом останніх 10 років. Ми можемо подібні приклади наводити фактично щодо всіх бригад, які мають почесні найменування, які надавалися не формально, тільки для того, щоб надати, а свідомо, коли в цьому брали участь і фахівці, які це пропонували, і особовий склад бригади, який був на момент присвоєння почесного найменування. І найменуванням пишається особовий склад бригад, які зараз уже безпосередньо б’ються і фактично пишуть нову історію Збройних Сил України, і нову історію бойових прапорів, на яких написані імена цих історичних діячів.
Тому що в цих найменуваннях є певна тяглість і традиції й української мілітарної ідентичності, яку ми маємо з одного боку відновити, а з іншого боку сформувати. Але формування новітньої ідентичності неможливо без історичних прикладів, які були у нас в минулому. Ми маємо пояснити і українському суспільству, і нашим країнам-партнерам, що українці не є нацією гречкосіїв, що це є нація воїнів, яка в різні часи, за різних обставин, з різною результативністю, але воювала постійно. І ми можемо стверджувати, що українська держава існувала лише тоді, коли існувало українське військо. І що почесні найменування, імена дійсно впливають на військові частини, допомагають їм бити ворога.
