Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Уродженець української Луганщини маршал радянського союзу Андрій Єрьоменко так відгукувався про людину, яка сьогодні стала одним зі стовпів рашистського «побєдобєсія»: «жуков, цей узурпатор і грубіян, ставився до мене дуже погано, просто не по-людському. Він усіх топтав на своєму шляху, але мені діставалося найбільше. Я з жуковим вже працював, і знаю його, як облупленого. Це людина страшна й недалека. Вищої марки кар’єрист… Слід сказати, що жуковське оперативне мистецтво — це перевага у силах у 5–6 разів, інакше він не буде братися за справу, він не вміє воювати не кількістю, і на крові будує собі кар’єру».
Сьогодні, під час російсько-української війни, характерною рисою тактики російських військ є те ж саме нехтування життям солдатів, що і під час Другої світової. Тобто воюють росіяни «по-жуковськи» — не умінням, а числом. Зокрема, зараз у районі Авдіївки на одного нашого піхотинця припадає п’ятеро окупантів. Під Бахмутом ситуація була аналогічною: 1-2 лінія окупантів, що наступали, гинула під вогнем кулеметів і артилерії українських бійців, а 3-тя лінія по своїх трупах проходила…
георгій жуков був мобілізований до російської імператорської армії в 1915 році, наступного року, діставши контузію, був переведений у запас, проте вже влітку 1918 року, як і більшість його співвітчизників, записався добровольцем до більшовицьких банд.
«Талант» карателя у жукова проявився досить скоро: 1922 року за участь у придушенні антибільшовицького збройного повстання селян у Тамбовській губернії він був нагороджений орденом червоного прапора і його військова кар’єра швидко пішла вгору.
сталін використовував жукова як людину, яка не зупиниться ні перед чим, щоб виконати наказ. Через це він мав відчуття власної непогрішності і схильність до необмеженої влади.
У 1939-му він воював проти японців на Халхин-Голі, а влітку 1940-го керував анексією Північної Буковини та Бессарабії. Саме жуков, як успішний командувач закордонними «спецопераціями», був автором нереалізованого плану наступу, який радянський союз хотів використати у межах доктрини «малой кровью на чужой территории» проти Німеччини та її союзників у Східній Європі. Коли у червні 1941-го Німеччина напала на срср, він був начальником Генштабу, тож саме йому було доручено організувати оборону та дати відсіч армії Гітлера. Але в розробленій наступальній операції жуков не передбачив оборони, тож проведені ним контрудари призвели до розгрому червоної армії, внаслідок прорахунків в оточенні опинялися цілі дивізії.
Про це всі мовчали, бо головним і єдиним методом командування одіозного генерала були масові розстріли. Офіцерів і командирів за наказами жукова розстрілювали за найменші провини та невдачі на ділянках фронту під його командуванням. Під час оборони москви у листопаді 1941 року георгій жуков віддавав начальникам штабів армій накази особисто виїжджати на фронт і там «щиро, твердою рукою» проводити масові розстріли особового складу червоної армії у «виховних цілях». А під час боїв за Ленінград він особисто слідкував за виконанням розпорядження Ставки про розстріли сімей всіх радянських солдатів, що здавалися в полон.
У 1942 році жуков командував Західним фронтом. Він проводив безперервні наступи, які завершувалися поразками. 11 разів хвилями гнав радянські війська в наступ під Ржевом. Загальні втрати лише в одній Ржевсько-В’яземській операції становили 777 тисяч осіб.
Нечувані жертви не зупиняли жукова, тож серед рядових бійців швидко поширювалися прізвиська командувача — «Катафалк» або «М’ясник».
Жуков підтримав Ватутіна (генерала-«облаву») у питанні створення так званих польових військкоматів на відвойованих у німців територіях України. Згідно з наказом Ставки верховного головнокомандувача № 089 від 9 лютого 1942 року військовим радам армій і командирам дивізій було надано право необмеженого призову людей, які «проживають на територіях, що звільняються від окупації», на військову службу. Проте, польові військкомати діяли лише на території України. Ані при звільненні росії, ані в білорусі такої практики не було.
Перед початком форсування Дніпра у селі Требухів відбулося засідання військової ради штабу фронту. Коли на цьому засіданні вирішувалося питання, у що одягнути та чим озброїти 300 тисяч мобілізованих новобранців, як їх хоч трохи підготувати, навчити заряджати гвинтівку, майбутній «маршал побєди» заявив: «У чому прийшли, у тому й воювати будуть! Автоматичною зброєю цих людей не озброювати! У них же за спиною загородзагони! Дай їм 300 тисяч автоматів — і від загородзагонів нічого не залишиться. Вони всіх перекосять і чкурнуть до німців».
Українофобія жукова проявлялася не тільки у ставленні до мешканців окупованих територій, а й до українців, які були командирами червоної армії. Зокрема, під час планування операції зі взяття Києва він заявив: «Героєм Києва має бути росіянин, а не якийсь красень-хохол! Героя за Київ отримає не Черняховський, а Ватутін! Тому слід негайно дати команду Черняховському збити запал наступу» (цитати наводяться за спогадами офіцера з особливих доручень командира 1-го Українського фронту Юрія Коваленка).
Після незліченних втрат під час форсування Дніпра, навесні 1944 року під час Корсунь-Шевченківської операції жуков наказав кинути на штурм добре підготовленої німецької оборони, війська, які були щойно доукомплектовані чоловіками від 15 до 55 років, зігнаними з навколишніх українських сіл. Кулями в спину загородзагони гнали цих ненавчених українців в одну атаку за другою. Впродовж 24 днів цього злочинного кровопускання було знищено 770 тисяч людей, переважно українців…
Жуков не зважав на жертви, яких можна було уникнути, і під час наступу на Берлін. Він щодня втрачав понад 15 тисяч військових, майже 90 танків і 40 літаків — усе для того, щоб зайти в Берлін раніше за союзників.
У 1945 році маршал шокував американського генерала, головнокомандувача сил Антигітлерівської коаліції Двайта Айзенгавера, розказавши йому, як він знешкоджує ворожі міни — просто спрямовує туди своїх солдатів. Вони там гинуть і роблять у такий спосіб проходи для інших. «Мені ввижалася чітка картина того, що б трапилося з будь-яким американським чи британським командувачем, який би спробував використати подібну тактику, і ще більш яскрава картина того, що заявили б люди з будь-якої нашої дивізії, якби ми спробували зробити подібну тактику частиною нашої воєнної доктрини», — писав потім Айзенгавер у спогадах.
Після війни «маршал побєди» відзначився диким і хижацьким грабунком Німеччини, повивозив у свої маєтки стільки золота і коштовностей, що навіть особиста прихильність сталіна не вберегла його від потрапляння під слідство нквс. Під час обшуків у жукова виявили дорогих тканин понад 4 км, хутра — соболиного, мавпячого, лисячого та іншого — 323 шкури, цінних картин — 55 полотен, килимів та гобеленів із Потсдамського та інших палаців — 44 штуки, плюс меблі й антикваріат прусських королів та німецьких імператорів.
Мародерив не лише комендант радянської окупаційної зони в Німеччині, а вся армія — до срср ешелонами вивозили коштовності й техніку, цілі заводи й інститути. По трофейній справі були засуджені 11 генералів, трьох із них розстріляли. А от справу голови мародерської мафії — маршала жукова — розглядав не трибунал, а цк партії. І його не розстріляли, а лише понизили — бо ще знадобиться.
У 1954 році він керував 45-тисячними військовими навчаннями на Тоцькому полігоні, де для вивчення можливостей армії в ядерній війні підірвали атомну бомбу. Кількість загиблих і постраждалих досі засекречена. У 1994 році, за Єльцина, на Тоцькому полігоні з’явився пам’ятник жертвам нелюдського експерименту Жукова. А 2004-го, за путіна, — встановили плиту їхнім убивцям: «Творцям ядерного щита радянського союзу»…
У 1956 році «маршал-катафалк» керував кривавим придушенням Угорської революції, проте вже наступного року його зняли з посади міністра оборони срср. Офіційно — «за помилки та збочення». А насправді саме жуков був виконавцем найбруднішої роботи під час змін влади в срср. За наказом Хрущова особисто арештував Берію, влітку 1957-го підтримав Хрущова у змові проти Маленкова, але незабаром Хрущов запідозрив його в підготовці військового перевороту.
Культ особи «маршала побєди» було створено в срср за часів Брежнєва. Його «помилки» забули, бо система з нагоди 20-річчя перемоги в «вєлікой отєчєствєнной» перетворила жукова на інструмент тоталітарної пропаганди.
Сьогодні кожен українець розуміє, що єдине, чого заслуговує ця постать — це ганьба і осуд. Водночас георгій жуков сьогодні продовжує бути знаковою фігурою в російських пропагандистських байках штибу «дєди ваєвалі».
У 2020 році путін відновив пам’ятник жукову у москві. А 15 червня минулого року — нагородив орденом жукова танковий полк, причетний до воєнних злочинів у Богданівці під Києвом…
