Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Про це йшлося під час презентації першого «Національного соціологічного дослідження про сприйняття людей з інвалідністю в Україні», організованого Громадською спілкою «Ліга Сильних». Дослідження проводилося Соціологічною групою «Рейтинг» з 28 серпня по 1 вересня 2023 року серед 2000 респондентів. Під час якісного компонента було опитано 48 осіб з інвалідністю (військових та цивільних) та без інвалідності.
Результати показали: 98% опитаних вважають, що люди з інвалідністю є повноправними членами суспільства, з усіма громадянськими правами. Респонденти без інвалідності відзначили, що особи з інвалідністю докладають значно більше зусиль, аби жити повним життям. І почуття поваги, яке відчувають до них інші, пов’язане саме з надзусиллями осіб з інвалідністю. Дві третини опитаних вважають, що українське суспільство позитивно сприймає військових, які мають інвалідність. До цивільних з інвалідністю — скоріше нейтральне ставлення.
Серед емоцій, які відчувають українці до осіб з інвалідністю, домінує співчуття (71%) та печаль (34%), хоча вони й усвідомлюють, що людей з інвалідністю це дратує. Натомість при зустрічі з військовими з інвалідністю головною емоцією є вдячність (60%) і лише потім співчуття (50%), а також гордість (39%).
— Повага — це нова модель сприйняття людей з інвалідністю, — підкреслила виконавча директорка громадської спілки «Ліга Сильних» Дар’я Сидоренко. — Попри позитивні цифри ми побачили, що в суспільстві існує стигматизація, яка перешкоджає комунікації людей з інвалідністю. У нас недостатній рівень сприйняття осіб з інвалідністю, ми не бачимо їх на вулицях, у громадських та культурних закладах. Надалі ми будемо використовувати результати дослідження для побудови відповідних інформаційних кампаній.
За її словами, «Ліга Сильних» працює над реформуванням законодавства щодо прав людей з інвалідністю, це стосується рівня працевлаштування осіб з інвалідністю, реформування МСЕК, деінституціалізації. Крім того, Центр експертизи у сфері прав людей з інвалідністю працює з органами місцевого самоврядування, а саме — в 30 територіальних громадах, щоб вже зараз люди з інвалідністю відчули зміни і в громадах зникли принаймні фізичні бар’єри.
Стати людиною з інвалідністю легко, тим більше під час війни, зокрема через прильоти, бойові дії, а також транспортні аварії, нещасні випадки тощо.
— Щодня людей з інвалідністю стає більше, у нас немає часу планувати зміни, ми маємо вже зараз трансформуватися. Щоб швидше інтегруватися, пояснювати сучасні підходи, спільнота людей з інвалідністю також має змінюватися. Люди з інвалідністю мають зрозуміти, що від них залежить більше, ніж просто отримувати послуги і щоб до них коректно зверталися, вони мають транслювати коректну термінологію, комунікувати коректно з суспільством. Якщо самі носії інвалідності всередині не змінюються, а ведуть споживацький спосіб життя і не намагаються змінити середовище довкола себе, зміни відбуватимуться довше, — зазначила голова правління громадської спілки «Ліга Сильних» Уляна Пчолкіна.
— Результати опитування показують, що бажання бути «помітними» є у певної частини активної спільноти осіб з інвалідністю, а від активної позиції залежить сприйняття суспільством. Адже коли ми бачимо людей з інвалідністю, скажімо, в закладах дозвілля, громадських місцях, це викликає емпатію. Багато чого у формуванні ставлення суспільства залежить від самих носіїв інвалідності, — підтвердив керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович.
З людьми з інвалідністю в повсякденному житті часто зустрічається половина опитаних. Друга половина не бачать таких людей, або бачать рідко. Більшість учасників якісного опитування відзначали, що людей з інвалідністю в публічних просторах побільшало. І пов’язують це як з війною, так і зі зміною життєвих звичок і способу життя самих людей з інвалідністю.
На жаль, за даними дослідження, люди з інвалідністю досі відчувають дискримінацію у багатьох сферах життя, зокрема:
· мобільності і можливості пересуватися за межами помешкання;
· відсутності архітектурної доступності до об’єктів публічного простору;
· працевлаштування (формальне ставлення, виконання квоти).
— Суспільство вважає, що у військових з інвалідністю більше можливостей для працевлаштування і самореалізації, ніж у цивільних. Респонденти відзначали, що наші військові дуже згуртовані, вони становлять свою спільноту, підтримують одне одного, тому їм простіше знаходити роботу, — розповіла соціальний психолог, аналітик соціологічної групи «Рейтинг» Ольга Духніч.
Майже 60% опитаних зазначили, що люди з інвалідністю найбільше потребують фінансової допомоги, майже 50% — медичної, понад 40% — психологічної.
Більшість опитаних посередньо оцінили стан сфер та ініціатив для людей з інвалідністю. Найбільшими проблемами є відсутність адаптованого транспорту для людей з візками колісними, адаптованих сайтів органів місцевої влади для незрячих, відсутність пандусів, ліфтів, пласких входів, доступу до інформації про можливості для людей з інвалідністю, соціальних послуг та реабілітації. При глибинному опитуванні часто респонденти визнавали, що попри надання якісних реабілітаційних послуг, реабілітаційні кабінети знаходяться на 2-3 поверхах лікарень, тобто доступ до них ускладнений.
Ці дослідження спонукають замислитись: хто ж має займатись вирішенням питань людей з інвалідністю? Безпосередньо люди з інвалідністю здебільшого покладаються на самих себе. Натомість більшість респондентів вважають, що цим має займатися місцева або центральна влада.
