Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
105 років тому, 13 листопада 1918 року, Українська Національна Рада у Львові ухвалила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії», згідно з яким новопостала держава отримала назву Західно-Українська Народна Республіка. Того ж дня було також ухвалено Закон «Про загальний обов’язок військової служби громадян ЗУНР» і затверджено текст «Присяги українських військ». На їх основі було створено Українську Галицьку Армію (УГА) — найбоєздатніше українське військове формування часів Перших визвольних змагань 1917–1921 років.
читайте також:
Революційне творення української державності під час та за підсумками Першої світової війни було неможливим без формування українських національних збройних сил, спроможних оборонити молоду державу від зазіхань зовнішніх ворогів. Якнайкраще це розуміли національно та по-державницьки орієнтовані українські військові, які служили в російській та австро-угорській арміях. Однак з початком революційних подій увиразнились суттєві відмінності у ставленні представників української політичної еліти різних частин України до творення національного війська.
У Наддніпрянській Україні більшість політичних діячів обстоювали ідею української автономії у складі майбутньої демократичної росії. Це уповільнило формування українського війська, яке від березня до грудня 1917 року відбувалось у межах російської армії шляхом українізації військових частин. Попри те, що ініціативна частина українських військових намагалась прискорити процес становлення українських збройних сил і спонукала представників політичних еліт до проголошення незалежності, зробити це наважились лише в умовах війни з більшовицькою росією, до якої проголошена Українська Народна Республіка виявилась у військовому сенсі не готовою.
Ситуація на заході України, насамперед у Східній Галичині, була кардинально відмінною. Від самого початку революційне творення української державності відбувалось тут одночасно зі створенням українських національних збройних сил. Провідною спонукою до цього стала потреба оборонити проголошену 19 жовтня 1918 року Українську державу від зазіхань з боку поляків, яка спричинила славнозвісний Листопадовий чин. Перебравши зі зброєю в руках владу у Львові та інших містах заходу України, українці мусили забезпечити її утримання перед загрозою агресії з боку поляків, які так само претендували на землі заходу України. Це обумовило потребу якнайшвидшого створення боєздатної української армії, спроможної дати відсіч зовнішньому агресору.
Саме з огляду на це, проголошення 13 листопада 1918 року державної самостійності Західно-Української Народної Республіки відбулося одночасно з ухваленням Закону «Про загальний обов’язок військової служби громадян ЗУНР» та затвердженням «Присяги українських військ».
Присяга українських військ: Присягаємо торжественно Всемогучому Богу повинуватися вірно і слухняно Західно-Українській Народній Республіці, Її Правительству, Її Армії, а також всім Її отаманам та всьому Її начальству, Їх поважати і захищати, Їх прикази і припоручення у всякій службі виконувати, проти кождого ворога, хто небудь ним бувби і де тільки воля Її Верховної Влади вимагатиме, на водах, на сушах, у воздусі, в день і в ночі, у боях, наступах, сутичках і всякого рода підприємах, словом на кождому місці, в кожду пору, в кождім случаю хоробро і мужно боротися, наших військ, прапорів і оружя в ніякому случаю не покидати, з ворогом ніколи в найменші порозуміння не входити, завсігди так вестися, як сього воєнні закони вимагають та як чесним воїнам личить, і в сей спосіб в чести жити і умирати. — Так нам, Боже, допоможи — Амінь. (Затверджено постановою Української Національної Ради. Львів, дня 13 падолиста 1918).
На основі ухваленого 13 листопада 1918 року закону про загальну обов’язкову військову службу Державний Секретаріат Військових Справ видав розпорядження про демобілізацію всіх австрійських військових частин і громадських інституцій з території Західно-Української Народної Республіки і перехід їх майна у власність держави, про військово-територіальний поділ ЗУНР й організаційну схему Української Галицької Армії, а також про часткову мобілізацію всіх зобов’язаних до військової служби чоловіків-українців віком від 18 до 35 років.
Згідно із цими розпорядженнями територія ЗУНР поділялась на три військові області (Львів, Станиславів (нині Івано-Франківськ) і Тернопіль) і дванадцять військових округ — по чотири в кожній області. До кожної військової округи входили по 5–8 повітів. На чолі військової округи стояв військовий комендант, який мав здійснювати набір та вишкіл новобранців з метою поповнення армії. Загальне керівництво військовими справами Західно-Української Народної Республіки здійснював Державний Секретаріат Військових Справ, який очолив організатор і герой Листопадового чину полковник Дмитро Вітовський.
читайте також:
Вибудувана струнка система дозволила у стислі строки сформувати боєздатну Українську Галицьку Армію, яка звитяжно боролась за українську національну державність до 1920 року. Її бійці стали зразком для наслідування українськими воїнами майбутніх українських збройних формувань, які боролись за відновлення і стояли на захисті української держави впродовж ХХ століття і боронять незалежну Україну нині.
Слова присяги вояків УГА не втратили актуальності по сьогодні й збережуть своє значення для багатьох наступних поколінь українців: «хоробро і мужно боротися, наших військ, прапорів і оружя в ніякому случаю не покидати, з ворогом ніколи в найменші порозуміння не входити, завсігди так вестися, як сього воєнні закони вимагають та як чесним воїнам личить».
