ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Проголошення 19 жовтня 1918 року Української держави стало визначальним кроком до Акту Злуки — Олег Павлишин

Історія
Прочитаєте за: 9 хв. 19 Жовтня 2023, 11:09

105 років тому, 19 жовтня 1918 року, Українська Національна Рада у Львові проголосила створення Української держави на етнічних українських землях Австро-Угорщини, яка згодом дістала більш відому широкому загалу назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Ця подія стала одним із найважливіших кроків у творенні єдиної соборної держави Україна, заклавши основу до майбутнього єднання у січні 1919 року з утвореною на території Наддніпрянщини Українською Народною Республікою.

Про історичний контекст, перебіг подій та наслідки проголошення Української держави на західноукраїнських землях кореспонденту АрміяInform розповів знаний фахівець з історії Західноукраїнської Народної Республіки та інтеграційних процесів між ЗУНР та УНР, кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України імені Михайла Грушевського Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Павлишин.

Олег Павлишин

— Проголошення української держави на заході українських земель відбулось пізніше, ніж на Наддніпрянщині, однак рухалось значно швидше — те, на що Українській Центральній Раді у Києві знадобився майже рік, Українська Національна Рада у Львові здійснила менш ніж за місяць. Чому так сталось? Насамперед різнився контекст, в якому відбувались події, чи ті, хто брав у них участь?

— Треба почати з контексту — з того, що Центральні держави, зокрема й Австро-Угорщина, очевидно програвали у Першій світовій війні. У міжнародній політиці набирали ваги переможці — країни Антанти і також Сполучені Штати Америки. Вже в січні 1918 року президент США Вудро Вільсон оголосив так звані 14 пунктів, у яких, зокрема, йшлося про те, що за підсумками війни Імперія Габсбургів перестане існувати, а на її місці мають утворитися незалежні національні держави. Кожен народ, що населяв Австро-Угорщину, зрозумів це як проголошення права на самовизначення і самостійне державне існування.

З другого боку, також і австрійський уряд, розуміючи, що Австро-Угорщина програє у війні, почав робити кроки назустріч цьому процесу самовизначення націй, випрацьовуючи ідею трансформації імперії на федеративну державу. Метою Відня було зберегти державу в новій формі й відповідні ідеї активно проговорювались в кулуарах уряду, проводились відповідні зустрічі та консультації представниками національних парламентарних репрезентацій. Високо ймовірно, що відповідні пропозиції отримав і пристав також і Євген Петрушевич як голова Української парламентської репрезентації, хоча достовірних даних про це ми не маємо. У будь-якому разі, коли в жовтні 1918 року імператор Карл І проголосив ідею, що кожен народ, який населяє імперію, має створити власну національну раду, яка би визначила майбутнє цього народу, українські політичні еліти Австро-Угорщини вже були до цього готові.

— І відреагувавши на заклик імператора, скликали Українську Національну Раду? Хто мав право до неї увійти?

— 19 жовтня 1918 року Українська парламентарна репрезентація скликала у Львові Українську Національну Раду, до якої мали увійти парламентарні посли з Галичини та Буковини, а також представники українських політичних партій і ті, кого зараз назвали би представниками громадськості чи громадянськими активістами — представники повітів і міст, так звані мужі довільні — позапартійні фахівці, представники єпископату. На збори, щоправда, не прибули представники Закарпаття, яке належало до Угорського королівства. На Закарпатті знали про збори, з ними підтримували контакти, але прибути на зібрання представники звідти не змогли.

Перше засідання, в якому взяли участь парламентарні посли австрійського парламенту від крайових сеймів Галичини й Буковини, в Інституті Ставропігійському відбулося вже 18 жовтня. А наступного дня, коли зібралися вже у повному складі, разом з представниками політичних партій, повітів і міст, Євген Петрушевич оголосив рішення про створення Української Національної Ради. Своєю чергою Українська Національна Рада проголосила утворення самостійної Української держави на українських етнічних землях Австро-Угорщини. Відповідно, до її складу мали увійти українські землі Галичини, Буковини та Закарпаття.

Повідомлення «Проголошення Української Держави на українських областях Австрії і Угорщини» у газеті «Діло» (Львів, неділя 20 жовтня 1918 року. Ч. 239 (9799). С. 1)

— Виходить так, що проголошувалась друга українська національна держава поряд з уже наявною, бо ж у той час існувала Українська Держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським? Як давали раду з цим питанням?

— Це питання справді викликало певне обговорення серед учасників Української Національної Ради. Частина депутатів — представники соціал-демократів, представники студентства, кілька депутатів від Буковини, історик Марко Кордуба — запропонували не проголошувати нову державу, а об’єднатися з уже наявною. Однак цю пропозицію було сприйнято не дуже позитивно з огляду на непевність ситуації в Києві. А саме тоді гетьманський режим вже хитався, Директорія готувала антигетьманське повстання. На знак протесту Мирон Кордуба та прибічники об’єднання навіть покинули залу засідання, але на кінцеве рішення це не вплинуло — більшістю голосів підтримали проголошення Української держави у межах етнічних українських земель Австро-Угорщини.

Крім того, слід зауважити, що проголошення Української держави 19 жовтня мало радше формальний характер, оскільки влада у Галичі й Буковині продовжувала зберігатися за австрійськими урядовцями — галицькими та буковинськими намісниками. Передбачалось, що проголошена держава увійде до складу Австрійської федерації. Українська Національна Рада поділилась на три делегації — Галицьку, Буковинську і Віденську. Буковинці поїхали до Чернівців, галицькі депутати лишилися у Львові, а представники віденської групи на чолі з Євгеном Петрушевичем відбули до Відня, де висунули до австрійського уряду вимогу про передачу влади.

— Як у Відні відреагували на вимоги представників Української Національної Ради?

— Австрійський уряд, маючи свої плани щодо майбутнього створення федерації, зволікав з ухваленням остаточного рішення. Подібним чином склалась ситуація й у Галичині, де місцеві депутати звернулись з відповідною вимогою до австрійського намісника Карла фон Гуйна. У відповідь цей посадовець заявив, що рішення Української Національної Ради його ні до чого не зобов’язує, бо ж він є австрійським чиновником, підкоряється австрійському уряду і тому буде чекати відповідних роз’яснень та розпоряджень з Відня.

Євген Петрушевич — Президент Західноукраїнської Народної Республіки у 1918–1919 роках

— Суперниками галицьких українців у краї, які так само претендували на владу над Східною Галичиною, були поляки. Як відреагували вони на дії українців?

— Поляки діяли паралельно, створивши у Кракові подібну до Української Національної Ради структуру, яка називалась Ліквідаційна комісія. Польський актив не відмовлявся від плану, що вся Галичина має увійти до складу відновленої польської держави. Ліквідаційна комісія мала прибути 2 листопада до Львова і, опираючись на більшість поляків в адміністрації краю, в жандармерії та на великих землевласників, перейняти владу. Тобто існувала реальна загроза того, що влада у Східній Галичині перейде до рук поляків.

Про приїзд польської Ліквідаційної комісії стало відомо українцям. Це змусило їх перейти від декларативних вимог і звернень до більш рішучих дій. У Львові створили таємний український військовий комітет на чолі з сотником Дмитром Вітовським, який мав уже силовим збройним шляхом взяти місто й відтак всю Східну Галичину під український контроль. З відповідною пропозицією військові звернулись до керівника львівської делегації Української Національно Ради Костя Левицького. Цивільні українські депутати, бувши законослухняними австрійськими підданцями, довго вагалися, бо вважали, що збройний виступ стане державним переворотом. Однак зрештою все ж погодились із тим, що іншого шляху немає й український військовий комітет має силою встановити українську владу у Львові.

Відозва Української Національної Ради до Українського народу про перейняття влади на українських землях колишньої Австро-Угорської монархії. 1 листопада 1918 р.

— І тоді відбувся знаменитий Листопадове повстання або Листопадовий зрив…

— Маю зауважити, що терміни «повстання» або «зрив» не дуже пасують для позначення силового встановлення української влади у Львові у листопаді 1918 року. Коли ми з колегами створювали енциклопедію Західноукраїнської Народної Республіки, то після роздумів і обговорень зупинились зрештою на формулюванні «Листопадовий чин», тому що перебрання влади у Львові українськими військовими не було повстанням, а мало цілком легітимний характер, бо вони діяли на підставі рішення Української Національної Ради. Натомість повстати планували поляки з Ліквідаційної комісії, які намагались діяти проти законної української влади. Тому термін «чин» у значенні рішучий виступ чи рішуча дія, яка передбачає певну суб’єктність та відповідальність, є найбільш відповідним.

Тоді українцям несподівано вдалося для поляків і без застосування зброї, але зі зброєю в руках, перебрати владу над Львовом, встановивши контроль над галицьким намісництвом, ратушею, головною поштою, залізничним двірцем тощо. Повсюдно здійняли синьо-жовті прапори. Це наочно свідчило, що влада відтепер належить українським представницьким органам. Те саме впродовж 1–6 листопада 1918 року відбулося також у майже 50 повітах Східної Галичини.

Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії. 13 листопада 1918 року

— Говорячи про проголошення української державності 19 жовтня 1918 року, ми не вживаємо назву Західноукраїнська Народна Республіка, яка з’явилась пізніше. Коли саме це сталося?

— Фактично назва Західноукраїнська Народна Республіка з’явилась 13 листопада 1918 року, коли був ухвалений «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської монархії». Така назва була обумовлена існуванням української держави на Наддніпрянщині, а також тим, що вже на початку листопада галицькі українці усвідомили, що відстояти незалежність у боротьбі з польською державою, яка так само відновлювалась у той час, вони зможуть лише за умови підтримки з боку Наддніпрянської України. Тому в назві було закріплено територіальну прив’язку.

Щобільше, вже 10 листопада 1918 року Українська Національна Рада ухвалила рішення про розробку заходів щодо об’єднання із Наддніпрянською Україною. Однак тоді Директорія вже почала антигетьманське повстання і цей процес дещо затягнувся — між так званим Передвступним договором, підписаним 1 грудня 1918 року у Фастові, та проголошенням Акту Злуку 22 січня 1919 року в Києві, минуло майже два місяці.

— Тобто до об’єднання із Наддніпрянською Україною Західноукраїнську Народну Республіку підштовхували об’єктивні обставини, хоча від початку під час проголошення Української держави 19 жовтня 1918 року Українська Національна Рада не підтримала цю ідею?

— Відповідаючи на це питання, необхідно вкотре наголосити, що політичне керівництво галицьких та буковинських українців на чолі з Євгеном Петрушевичем було дуже консервативним і діяло у легітимний спосіб, маючи на увазі творення федерації зі столицею Відні. Натомість населення, більшість українського політичного активу у Львові й у Чернівцях, а також українські вояки були значно радикальнішими і від самого початку виступали за створення єдиної соборної української держави. Це засвідчили стихійні мітинги, зібрання та віча у містах, у повітових центрах.

Однак, при всьому тому, що вищі політичні представники українців Галичини й Буковини були на початку більш стриманими щодо ідеї об’єднання з Наддніпрянською Україною, вже саме проголошення ними у Львові 19 жовтня 1918 року Української держави стало визначальним кроком до Акту Злуки і творення у майбутньому соборної України.

Дмитро Вітовський — сотник легіону Українських Січових Стрільців, один із організаторів «Листопадового чину», згодом — Державний секретар військових справ ЗУНР (фото 1916 року)

— Повертаючись до найпершого питання нашої розмови, підсумуйте, будь ласка, чому творення представницьких та управлінських структур, творення національних збройних сил, проголошення незалежності відбулося на заході України значно швидше, ніж на Наддніпрянщині.

— Український рух в Галичині та Буковині мав набагато кращі умови розвитку, структурованості, тут була своя еліта, був зародок національних збройних сил у вигляді Легіону Українських Січових Стрільців і була набагато вища національна свідомість населення. Все це було дуже важливо, саме завдяки цьому моментально встановили владу в майже 50 повітових центрах Східної Галичини, попри те, що там також по містечках поляки становили більшість.

Оптимальним виявилось також поєднання політичної тяглості й досвідченості з рішучими діями. З одного боку, була консервативність мислення вищого політичного активу, який належав до старшого покоління. Євген Петрушевич прагнув усе робити легітимно і мав колосальний політичний досвід. З другого ж боку, був молодший актив — більш рішучий, з бойовим досвідом і готовністю здобувати національну державу силою зброї. Його уособленням можна вважати сотника Дмитра Вітовського, організатора й героя Листопадового чину. Поєднання сильних сторін обох генерацій на міцному національному ґрунті дало потужний ефект для значно швидшого, ніж на Наддніпрянщині, творення української державності на заході України.

Ілюстрації з відкритих джерел

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
«Не поширюйте інформацію із посиланням на ресурси рф»: у Силах оборони звернулися до українців

«Не поширюйте інформацію із посиланням на ресурси рф»: у Силах оборони звернулися до українців

У Силах оборони півдня України звернулись до всіх ЗМІ, коментаторів, експертів та блогерів та закликали не поширювати інформацію із посиланням на ворожі ресурси, не висувати версій, не робити припущень щодо роботи Сил оборони.

На Бахмутському напрямку у межах села Іванівське йдуть жорсткі бої — Ілля Євлаш

На Бахмутському напрямку у межах села Іванівське йдуть жорсткі бої — Ілля Євлаш

На Бахмутському напрямку противник продовжує атакувати населений пункт Іванівське, йдуть жорсткі бої в межах міста.

Ворог намагається вибити ЗСУ із плацдармів на лівобережжі Дніпра

Ворог намагається вибити ЗСУ із плацдармів на лівобережжі Дніпра

На Херсонському напрямку ворог не відмовляється від наміру вибити наші підрозділи із плацдармів на лівобережжі Дніпра.

В Одесі вже 12 загиблих: під завалами рятувальники знайшли тіло ще однієї дитини

В Одесі вже 12 загиблих: під завалами рятувальники знайшли тіло ще однієї дитини

Очільник Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер повідомив, що рятувальники знайшли тіло ще однієї загиблої дитини з-під завалів в Одесі.

З-під завалів багатоповерхівки в Одесі дістали тіло 10-річного хлопчика

З-під завалів багатоповерхівки в Одесі дістали тіло 10-річного хлопчика

Кількість жертв нічної російської атаки по Одесі 2 березня збільшилась до 11 осіб.

Захищаємо світ

00
00
00