Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
У Дніпрі медики лікувальних закладів у режимі 24/7 рятують воїнів, лікують важкопоранених захисників і захисниць, дарують надію на щасливе майбутнє життя.
Про одну з таких історій порятунку українського захисника з Київщини, який перебував між життям та смертю, проте вижив, повідомив генеральний директор Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова професор Сергій Риженко.
— У 2014-2015 роках нині 44-річний Дмитро воював. Потім працював за кордоном, — розповів Сергій Анатолійович. — Рік тому повернувся до України, щоб захищати рідну землю. За своє життя побачив сотні поранень та смертей. У бою під Бахмутом підірвався на міні. Праву ногу відразу відірвало майже до коліна. Після довгої евакуації, з великою крововтратою, на апараті ШВЛ його доправили до лікарні Мечникова. Мужній чоловік переніс операції. Багато крові було влито заради порятунку його життя.
Ось як розповідає історію свого поранення сам воїн. Того дня разом з напарником вони мали евакуювати пораненого.
— Так сталося, що я наступив на міну.., — розповідає Дмитро. — Моєму товаришу, який зазнав контузії, вдалося накласти мені турнікет. Я йому сказав, щоб він відходив від мене й спробував сюди когось притягнути на допомогу.
Далі чоловік діяв самотужки: перетягував турнікет, тримався… Попри біль йому вдалося проповзти близько двохсот метрів і сховатися у величезній вирві від вибуху ворожої бомби.
— По рації я тримав зв’язок зі своїм підрозділом, — каже Дмитро. — За допомогою квадрокоптера побратими знайшли мене й з повітря скидали ліки, воду, шоколад. Я молився й увесь час думав про дружину й сина…
Через інтенсивність бойових дій Дмитра тривалий час не вдавалось евакуювати з поля бою. Проте, попри щільний вогонь, лише з третьої спроби побратими його врятували та вивезли до евакопункту.
Нині Дмитро усміхається та каже, що він щасливчик.
— Поряд були десятки мін, які забрали життя моїх найкращих друзів. Я вижив і навесні обов’язково гратиму у футбол із сином.
Фото Дніпропетровська ОКЛ імені І. І. Мечникова
