Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Артилерійські підрозділи морської піхоти ВМС ЗСУ своєю результативною роботою кожного дня наближають час звільнення окупованих українських територій.
Але для захисників кожен день свято, коли вдається нищити ворога. Це не виняток і для розрахунків «Градів» та «Гвоздик» окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
— Від будівельника до артилериста, — розповідає про себе навідник БМ-21 «Град» на псевдо «Васабі». — Вчився будувати, а зараз навчився руйнувати. Але треба захищати рідних: сина, дружину. Якщо не ми, то ворог прийде і до наших рідних.
Якби не війна, військовий і далі б залюбки будував житло для своїх співгромадян, утеплював фасади та оздоблював оселі. Сьогодні їхній розрахунок щодня накриває влучним вогнем позиції ворога, знищуючи техніку та живу силу російських окупаційних військ. Ось і цього разу, отримавши координати, морпіхи швидко та злагоджено виконали поставлене бойове завдання.
Старший офіцер батареї на позивний «Сєдой» також доброволець. Ще кілька років тому був впевнений, що назавжди пішов зі Збройних Сил.
— Був офіцером запасу, але коли почалася широкомасштабна війна, добровільно пішов у військкомат, був призваний та направлений у Львів в академію на перепідготовку, — поділився офіцер після того, як розрахунок зробив «перекат». — Роботи у нас багато, особливо останнім часом інтенсивно працюємо по ворогу.
Свій влучний «внесок» у спільну справу робить і розрахунок Дмитра, командира 2С1 «Гвоздика». Опанувати новий фах артилериста йому довелося за тиждень після широкомасштабного вторгнення, коли захисник одразу, не вагаючись, пішов до центру комплектування. Примітно, що Дмитро раніше не лише не мав бойового досвіду, а й був визнаний непридатним для військової служби за станом здоров’я, але, каже він, сидіти вдома не зміг.
— Це наша земля, її треба захистити, захистити наших дітей, щоб про російських загарбників вони не чули і не знали ніколи більше, — розповів командир. — Розрахунок в мене досить молодий, але на Донеччині ми набралися досвіду і зараз тут вже показуємо разом, весь дивізіон, відмінні результати. Тобто, практично всі цілі уражаються.
«Дід» обіймає посаду механіка-водія САУ. Військовому всього 26 років, а свій позивний отримав від побратимів за відповідальність та розсудливість.
— Зараз я на зв’язку, тобто на передачі координат цілей, кута, який заряд, снаряд. У цивільному житті я працював педагогом фізичної культури. Коли почалося вторгнення, я був зі своєю родиною в своєму місті, в Слов’янську, два рази ходив у військкомат, два рази мене не взяли. На третій раз вже було гаряче, рашисти вже були в 10-15 км від міста, тому я вивіз свою родину до Рівного, і там вже пішов у військкомат, кажу, кров з носа, забирайте мене, бо я не можу так, поділився «Дід».
За словами гармашів, найважливіше те, що всі роблять спільну справу і завжди докладають максимум зусиль для того, щоб підтримати нашу піхоту та знищити якомога більше ворога.
Звісно, морпіхи, та й не лише вони, — відчувають втому, адже багато хто з наших захисників на передовій вже тривалий час. Проте, мотивація не слабшає.
— Батьківщина, земля і гідність, своя гідність. Я не відчував би себе чоловіком, якщо був би не тут зараз, — додав захисник.
Фото і відео автора
