Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Артилерія відіграє надзвичайно важливу роль у відбитті російської агресії під час сучасної російсько-української війни. Українські артилеристи в надзвичайно стислі терміни блискуче опанували на лише нову вітчизняну САУ 2С22 «Богдана», але й французьку 155-мм САУ Caesar, польську Krab, словацьку Zuzana, німецьку PzH 2000, британську AS-90, шведську Archer, американську причіпну гаубицю M777, американські реактивні системи Himars, MLRS М-270.
Традиції використання артилерії глибоко вкорінені в українському війську і сягають ще козацької доби, коли українські артилеристи справедливо вважалися одними з найкращих у Європі. Про виникнення й історію козацької артилерії, значення цього роду військ в забезпеченні обороноздатності гетьманської держави, особливості наповнення гарматного парку та виробництво пороху, а також про те, що гармаші та пушкарі були різними військовими спеціальностями кореспонденту АрміяInform розповів Олексій Сокирко — кандидат історичних наук, доцент історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
— Коли вперше з’являються відомості про козацьку артилерію?
— Про козаків практично від самого їхнього виникнення пишуть як про «огнисту піхоту», тобто озброєних ручною вогнепальною зброєю піхотинців. А про козацьку артилерію джерела пишуть вже від початку XVII століття, коли козаки були частиною війська Речі Посполитої. Козацька артилерія в той час — це легка польова полкова артилерія козацького реєстрового війська, яку становили переважно трофейні гармати. Вже в той час українські гармаші та пушкарі стали грізною силою на полі бою.
Артилерія — ключовий засіб обороноздатності козацької держави
Утім, як самостійний рід та організаційна структура козацького війська з окремим фінансуванням артилерія виникає в перші роки повстання під проводом Богдана Хмельницького. Про її статус та джерела утримання обов’язково згадували в договірних статтях, які укладалися під час формування молодої козацької держави. Це свідчить, що артилерії приділяли пильну увагу, вважаючи її одним із ключових засобів обороноздатності держави.
— Виникає спокуса провести паралелі із сучасністю — нині важко перебільшити роль артилерії у відсічі російської агресії, а налічує артилерійський парк Збройних Сил України багато артсистем іноземного виробництва. У козацькій державі ситуація була подібною? Звідки козаки брали гармати?
— Гармати як трофеї козаки захоплювали в усіх, з ким їм доводилось воювати. Починаючи від повстань проти Речі Посполитої наприкінці XVI — у першій третині XVII століття і до війн проти Московського царства й Османської імперії в той же час. Ці збройні конфлікти забезпечували стабільний приріст парку козацької артилерії. Згодом, уже в середині XVII століття, іноземні посли, які відвідували столицю гетьманської держави Чигирин, згадували про гармати з гербами польських королів та бранденбурзьких курфюрстів, які стояли на озброєнні гарнізону міста. То були гармати великих калібрів, які рідко коли брали участь у військових походах.
Козацька артилерія була переважно трофейною,
а українські ливарні відливали більше дзвонів, ніж гармат
Пізніше, ближче до кінця ХVII і на початку XVIII століття, з’являються також власні відливи гарматних стволів. Тоді постійні ливарні починають працювати у Глухові, Батурині, Чигирині, Києві, Переяславі. Втім, цікаво зауважити, що вони відливали більше церковних дзвонів, ніж гармат, і незрідка переплавляли на дзвони навіть захоплені трофейні гармати. Дуже показовий приклад можна побачити в Полтаві — це дзвін Кизи-Кермен, відлитий в часи Івана Мазепи з трофейних турецьких гармат, захоплених козаками Полтавського полку під час Азовських походів у 1695 році.
— Крім власного виробництва гармат, артилерію слід забезпечувати ядрами, шротом, порохом. Чи виробляли їх у гетьманській державі?
— Звичайно, що так. Там, де відливали гармати, відливали також і ядра для них. Ще простіше було виготовити шрот — ним міг стати порубаний сокирами на дрібніші уламки свинець чи цвяхи. І, звичайно, в Україні у промислових кількостях виготовляли якісний порох. Уже з XVI століття наші землі стали одним із головних у Європі центрів виробництва необхідної для цього селітри.
Порох українського виробництва використовували європейські армії,
але росія заборонила його вільний продаж
Після виникнення української козацької держави продаж селітри став важливою статтею експорту. Можна сказати, що Україна забезпечувала порохом не лише власні потреби, але і європейські армії. Утім, вже у XVIII столітті російська імперія взяла виробництво пороху під свій контроль, фактично його обмежуючи. Так, 1739 року було заборонено виробництво і вільний продаж пороху, що зробило артилерію Гетьманату залежною від російського виробництва. Згодом обійти ці заборони намагався Кирило Розумовський, однак остаточно зняти ці кайданки, які скували розвиток гетьманської армії, він не зміг.
— Гарматні ядра, зрозуміло, використовували для ураження якихось більших цілей, шротом стріляли по ворожій піхоті. Це робили з одних і тих самих гармат чи була спеціалізація? І якою була точність козацької артилерії?
— Ядрами і шротом заряджали одні й ті самі польові, переважно трифунтові, гармати. Треба зауважити, що імпровізований шрот з порубаного свинцю й уламків цвяхів швидко амортизував ствол гармати, однак козаки використовували все, що було під рукою, і стріляли всім, що могло вразити ворога.
500 метрів — відстань прицільної стрільби козацьких пушкарів
Що стосується точності та швидкості артилерійської стрільби, то з цим довший час були серйозні проблеми, які були притаманні не лише козацькій, але й усій європейській артилерії тієї доби. Прицілювання по горизонталі забезпечувало наведення ствола в напрямку цілі, по вертикалі регулювалось завдяки зміні кута нахилу ствола, який проєктувався на дальність польоту ядра. Важливим було визначення сили порохового заряду, за що відповідали досвідчені фахівці-пушкарі. Точне ураження цілі вони могли забезпечити на відстані до 500 метрів.
Козацькі гармати могли стріляти кожні 5 хвилин
Що стосується скорострільності, то для ручної вогнепальної зброї у XVII–XVIII століттях вона становила один постріл на хвилину. Це було дуже швидко і переважно неприцільно. Гарматний постріл можна було здійснити один раз на приблизно п’ять хвилин. Точність при цьому також дуже страждала — чим швидше відбувалось заряджання і наведення, тим вищою була ймовірність схибити.
— Тобто все залежало від досвіду артилериста, який мав на око оцінити відстань до цілі, навести гармату по горизонталі, визначити кут нахилу ствола та потужність порохового заряду… Хто готував таких фахівців і командував козацькою артилерією?
— Так, звичайно. Все це мав регулювати артилерист, тому це була професія, певний фах, який потребував підготовки, практики та бойового досвіду. У козацькій державі артилерією командував генеральний обозний, який відповідав і за артилерійський парк, і за виробництво гармат, і за підготовку артилеристів. Йому були підпорядковані полкові обозні, які командували артилерією на рівні козацького полку. А вже вони командували безпосередньо пушкарями та гармашами.
Пушкарі — це бомбардири, гармаші — це каноніри
Пушкар та гармаш — це, до речі, різні артилерійські спеціальності. Пушкарю в європейських арміях відповідав бомбардир, тобто той, хто відповідає за здійснення і прицільність гарматного пострілу. А гармаш — це канонір, який відповідає за стан гармати, її доставку на позицію тощо. У середині XVIII століття, до речі, з’явились перші інструкції про те, якими є обов’язки окремо пушкарів та гармашів. Так, у датованому листопадом 1751 року рапорті генерального обозного на ім’я гетьмана зазначалось:
«пушкарамъ для болшого ихъ в походнихъ случаяхъ к стрелбі искуства и делання скоропалнихъ свічъ, картечей и протчіихъ и стрелбі пушечной приуготовляемих надобностей, армашамъ к смотрению лошадей артиллерийскихъ и к обученію молодихъ неученихъ лошадей, и другихъ потребнихъ к должности их […] повелеть быть».
— А що можна сказати про кількість гармат на озброєнні козацького війська, чи є про це інформація в джерелах?
— Джерела XVII–XVIII століть свідчать, що в козацькому війську одна гармата легкого калібру від 3 до 5 фунтів припадала приблизно на тисячу козаків. Для XVIII століття це вже було стандартне штатне комплектування, щоб у козацькому війську, що рушає в похід, на тисячу козаків обов’язково була мінімум одна польова гармата.
У війську Гетьманату було до 400 гармат,
щонайменше одна гармата на тисячу козаків
Сумарно ж увесь артилерійський парк Гетьманату на середину XVIII століття нараховував 300–400 гармат. Не всі вони були справними, не всі стріляли, але назагал це була, як на той час, дуже серйозна вогнева потуга. Одна гармата на тисячу піхотинців — це дуже хороший стандарт за мірками розвитку тактики XVIII століття.
Антон Печерський
