Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
«Однині ми, українці, маємо єдину державу…»
105 років тому, 1 листопада 1918 року, була утворена Західноукраїнська Народна Республіка, яка в січні 1919-го возз’єдналася з Українською Народною Республікою
Минуле століття історики називають століттям розпаду імперій. І мають рацію: одне лише зникнення з політичної карти світу срср чого варте!.. А в жовтні 1918 року припинила своє існування ще одна імперія — Австро-Угорська, на теренах якої утворилося кілька незалежних держав. Західноукраїнська Народна Республіка — одна з них.
Напередодні Першої світової війни значна частина українських земель, зокрема Східна Галичина, Буковина і Закарпаття, перебували у складі Австро-Угорської імперії. Восени 1918 року вона почала розпадатися на кілька незалежних держав. Звісно, що й українці почали виступати за створення на західноукраїнських землях власної держави. Під час переговорів делегацій Української Центральної Ради з представниками Австро-Угорщини та зобов’язалася передати велику частину Західної України УНР. Але не поспішала виконувати свою обіцянку. Проте 16 жовтня, коли імперія була вже приречена, нарешті, з’явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави. Про утворення самостійної держави в ньому не йшлося.
Не переповідатимемо перебігу всіх подій, що тоді відбувалися, а скажемо лише, що у вересні-жовтні 1918 року у Львові було створено Український Генеральний Військовий Комісаріат, а також Українську Народну Раду, яка представляла всіх українців колишньої Австро-Угорської імперії. Саме вона і проголосила 19 жовтня утворення Української держави на теренах Галичини, Буковини і Закарпаття. Президентом обрали Євгена Петрушевича. Рада, керуючись правом українського народу на власну державу, звернулася до австрійського уряду з питанням про передачу їй усієї повноти влади в Галичині та Буковині, на що отримала категоричну відмову. Тоді було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом. І в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року стрілецькі частини, очолювані сотником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи в місті. В історичному документі «Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 року» зазначалося:
«Український народе! Голосимо тобі лист визволення з неволі. Віднині ти господар своєї землі. Вільний горожанин своєї держави. Український народе, доля України у твоїх руках. Ти станеш, як непобідний мур при українській національній раді».
11 листопада був створений уряд — Державний секретаріат, а 13 листопада Рада затвердила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської монархії». Українська держава отримала назву Західно-Українська Народна Республіка. Її територія становила понад 70 тисяч квадратних кілометрів з населенням 6 мільйонів осіб. ЗУНР поділялась на 40 повітів та 12 військових округів. Із перших днів влада ЗУНР активно розбудовувала державу. Зокрема, були ухвалені закони про створення Української Галицької Армії, організацію судочинства, державну мову і громадянство, а також запроваджено державну монополію на продаж основних видів промислової продукції і продуктів харчування, введено 8-годинний робочий день тощо. А також започатковано зовнішньополітичну діяльність — відкрито низку посольств і дипломатичних представництв у країнах Західної Європи й Америки. Проте одним з найбільших успіхів лідерів ЗУНР стало проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 р. та об’єднання всіх українських земель в одній державі.
Ця подія, за словами канадського історика українського походження Ореста Субтельного, свідчила про те, що «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв’язків, ввійшли в контакт між собою в масових масштабах». Ось як згадував ті події один з найближчих соратників Петрушевича Лонгин Цегельський:
“Те, що ми тоді там переживали, це історія нації у творенні, це епопея національно-державного відродження. Такі хвилини рідко лиш і не всякому доводиться переживати. Ми ж саме переживали їх, були свідками їх та були самі авторами й акторами. Ми творили історію, і що-небудь будучі покоління думатимуть про нас, творців та акторів цих подій, як-небудь вони осудять нас усіх, тодішніх українських політиків, але яким би шляхом вони не вели дальші змагання нашого народу до самостійної та соборної України — все вони муситимуть нав’язувати до тих історичної ваги актів, що їх ми там, у Києві, тоді доконували…
Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала лише 257 днів. Її поразка була зумовлена багатьма чинниками. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної ЗУНР переконливо довело споконвічне прагнення українців до єднання, бажання жити в єдиній соборній державі.
