Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
АрміяInform розповідала читачам про світовий рекорд, який 15 жовтня цього року в Мадриді встановили наші ветерани — учасники проєкту «Сильні України», який відбувся в рамках фестивалю силових видів спорту «Арнольд Класік Європа». Наш кореспондент зустрівся з одним із учасників української команди ветеранів Денисом Барчуком.
Довідково. «Арнольд Класік Європа» — це змагання, яке з’явилося завдяки співпраці Арнольда Шварценеґґера, промоутера фестивалю Джима Лорімера і президента Міжнародної федерації бодібілдингу Рафаеля Сантоха. «Арнольд Класік Європа» відрізняється від традиційного «Арнольд Класік» тим, що на європейському проєкті роблять менший акцент на грубу силу. Замість цього вводиться змагання, аналогічні за титул найсильнішої Людини Світу. Наразі «Арнольд Класік Європа» транслюються на телеканалах близько 85 країн світу.
Строкову службу Денис Барчук проходив у підрозділі Державної спеціальної служби транспорту, про яку згадує з особливою повагою і теплотою.
— Це була для мене дійсно справжня школа життя, — пригадує Денис. — Жодного разу я не пошкодував, що здобув там ази військової служби і чоловічої дружби. А ще справжні уроки від, на жаль, вже покійного генерала Миколи Івановича Малькова, який тривалий час був головою адміністрації Держспецтрансслужби. У мене на все життя залишились теплі спогади про цю людину.
Повернувся Барчук до лав захисників Батьківщини вже під час російсько-української війни у 2016 році, підписавши контракт з батальйоном оперативного призначення НГУ імені Сергія Кульчицького. Після закінчення контракту з нацгвардійцями у 2019 році вступив на службу до однієї з військових частин Повітряних Сил.
— Був лютий 2022 року, у повітрі все виразніше відчувався подих війни, — продовжує Денис. — у ніч на 24 лютого я ніс бойове чергування. Близько 5-ї ранку нам повідомили, що відбулась ракетна атака на штаб нашої бригади тактичної авіації та аеродром. А вже після п`ятої ранку прилетіло й по нас.
Барчук дістав важке поранення лівої нижньої кінцівки, яку лікарі змушені були ампутувати. Спочатку хлопця охопив невимовний відчай. Він лежав на госпітальному ліжку і в уяві малював далеко не оптимістичні картини свого майбутнього життя.
— Настрій був дуже поганий, — каже Денис. — Але до одного випадку, коли до нас в палату зайшла дівчина у військовій формі. Зазначу, що ми, ампутанти, не були обділені увагою — до нас постійно заходили лікарі, медсестри не лише у справі, а й щоб поспілкуватися, підняти настрій, підбадьорювали волонтери. Тому ми сприйняли візит молодиці, яка завела мову про протезування, як буденний. Аж поки вона не сказала, що сама на протезі. «В смислі?!» — ледь не вигукнув я. Згодом ми дізналися, що Тетяна Ніколаєва в часи навчання в Національній військово-медичній академії потрапила в ДТП. Три роки тому був гучний скандал, коли п’яний військовий автомобілем наїхав на дівчат-слухачок. Слухаючи історію Тетяни про те, як вона поверталась до активного життя, я вмить підбадьорився. Виявляється, не все так песимістично, просто потрібно працювати над собою. Саме Тетяна вселила в мене надію, що втрата кінцівки — це не вирок і не привід для того, щоб опускати руки, життя продовжується.
Лікування в госпіталі, реабілітація і протезування — через всі ці обов’язкові етапи Денис пройшов. Коли нещодавно ми зустрілися в Центрі протезування «Без обмежень», я навіть не помітив в його пересуванні якихось відмінностей від ходьби здорової людини. І лише, коли він підняв штанину, я переконався у наявності протезу.
— Нині я працюю на заводі Центру протезування «Без обмежень» і водночас вчуся — намагаюсь оволодіти професією техніка-протезиста, аби в подальшому допомагати таким, як сам, — говорить Барчук. — Що стосується занять спортом, то до них мене залучив мій колега по роботі і побратим Олександр Швачка. Він служив у 95-й бригаді. Поранення, унаслідок якого втратив ліву кінцівку, дістав під час оборони Києва. Так ось Сашко запропонував мені зайнятися веслуванням на тренажері. Потім ще був байк і змагання «Сильні України» під егідою Федерації стронгмену України, яку очолює Сергій Конюшок — чемпіон та рекордсмен світу зі стронгмену.
Спортивний проєкт «Сильні України» — це всеукраїнські змагання з адаптивних видів спорту серед ветеранів та чинних військовослужбовців, які дістали травми та поранення (видимі та невидимі. — Авт.) під час бойових дій у російсько-українській війні. До слова, у всеукраїнському турі змагань у липні-вересні 2023 року взяли участь понад 400 ветеранів та військовослужбовців.
— Для участі у фестивалі силових видів спорту «Арнольд Класік Європа» у Мадриді і встановлення світового рекорду зі стронгмену Сергій Конюшок відібрав 8 ветеранів війни (семеро з ампутацією кінцівок. — Авт.), які активно займаються спортом, — продовжує розповідь Денис. — Участь у фестивалі взяли спортсмени близько 30-ти країн. Нас активно підтримували місцеві жителі й представники української діаспори. Атмосфера була дуже теплою, все сприяло встановленню рекорду.
Нашим ветеранам вдалося протягти канатом в упорі сидячи чотири вантажівки загальною масою 35 тонн на відстань 20 метрів за 30,69 секунди. До цього ніхто такого завдання не виконував. До речі, готуючись до участі у фестивалі, хлопці в Києві протягли дві вантажівки.
— Рекорд, який ми встановили, — це вже історія, — говорить Барчук. — Звичайно, пишаюсь, що в цьому є й частка моїх зусиль. Але сьогодні замислююсь над іншим: на жаль, чимало ветеранів з інвалідністю миряться зі своїми так званими обмеженими можливостями. Немає обмежених можливостей, у цьому я переконався на власному досвіді. Лежачи свого часу на госпітальному ліжку, після ампутації ноги, я й гадки не мав, що буду причетним до світового рекорду. Тому хочу порадити хлопцям, які дістали на війні поранення, не падати духом, зробити перший крок до спортзалу і через спорт повертатися до активного життя.
Фото автора і Федерації стронгмену України
