Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
43-річний харків’янин солдат Вахтанг Сабіашвілі любить говорити, що ненавидить окупантів з подвійною силою. Адже рідна Україна та батьківщина його предків Грузія однаково постраждали від загарбницьких дій московитів. Торік піти захищати українську землю було його свідомим вибором і справою честі.
— На момент широкомасштабного вторгнення в мене, як у працівника одного з комунальних підприємств Харкова, було бронювання від мобілізації, — розказує армієць. — Проте я не зміг всидіти вдома. Моя дружина Ірина та двоє дітей зрозуміли це добровільне рішення. Тож наприкінці червня 2022-го мене разом з іншими воїнами Десантно-штурмових військ направили до Великої Британії на курси спеціальної підготовки.
За його словами, за кордоном усі заняття було побудовано на ретельному опануванні необхідним обсягом навичок і знань.
— Інструктори досить толерантно, але наполегливо працювали з кожним, поки він чи вона не дістанеться необхідного рівня. Наприклад, з полігону не йшли до враження необхідної кількості цілей. При цьому на дощ та вітер ніхто знижок не робив. З мене там зробили справжнього воїна, а ось бойове хрещення пройшов уже в рідній Україні, — пригадав він.
Після завершення навчання Вахтанга розподілили до окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. В її складі він звільнив від рашистів з десяток населених пунктів, спалив купу бронецілей та створив нові вакансії у військових бандах рашистів.
В Ізюмі знищили ворожу БМП із написом «москва»
Варто сказати, що його підрозділ «крилатої піхоти» влітку-восени направляли на найскладніші ділянки лінії фронту.
— Я був гранатометником. Мій РПГ-7 добре нищив ворожу техніку та діяв як «заспокійливе» для росіян. Скільки саме одиниць їхньої зброї я знищив, важко сказати, бо коли з’являються вороги ми всі направляємо проти них вогневу міць. Проте кілька спалених танків та бронетранспортерів на моєму рахунку точно є, — зазначив захисник України.
Наприкінці літа 2022-го розпочалася підготовка до звільнення міста Ізюм.
— Наша артилерія десь два тижні методично стріляла по окупантах. Останні дарма розосереджувалися по лісах, думаючи пересидіти в глибоких норах. Скрізь наша розвідка їх знаходила та демілітаризовувала. Коли ж ми пішли на штурм, то росіяни почали швидко тікати… Це було перше моє звільнене українське місто. Пам’ятаю, як до нас виходили місцеві, щоб зі сльозами подякувати нам. Тільки заради таких моментів уже не шкода віддати життя, — розповів воїн.
Цікаво, що перед Ізюмом їхня штурмова група підбила ворожу БМП із символічним написом «москва». Всі захисники та захисниці України зупинялися там, щоб зробити селфі біля неї.
Наостанок «вагнерівець» хотів… поїсти олів’є
Більш запеклі бої були за звільнення Яковенкового, що поблизу Балаклії. Адже туди вороги стягнули чимало танків, артилерії та іншої важкої зброї.
— Нічого, методично вибили росіян й звідти. Нам вдалося зайти з трьох боків, а далі — справа техніки. Коли вже проводили стабілізаційні заходи, то в підвалі одного з приватних дворів за матрацом ховався «вагнерівець». Коли українці відсунули речі, в цей момент він… доїдав салат «Олів’є». Ми довго над цим сміялися. Мабуть, «зек» так боявся, що ми його стратимо, що наостанок хотів насолодитися смачненьким, — пожартував військовослужбовець.
На жаль, активні штурмові дії часто супроводжувалися чималими втратами серед українських воїнів.
— Одного разу ми за розпорядженням старших начальників влаштували привал у лісосмузі. Вранці ж ми мали атакувати ворога. Все б нічого, але там на нас уже чекала засідка. Танки із «зетками» та міномети почали прицільно бити по нас. Ми вступили в бій, знищили багато ворогів, але таки вимушені були відійти. Про таке важко згадувати, але всіх своїх побратимів, полеглих на фронті, я не ніколи забуду, — запевнив він.
Було важливо звільнити бодай метр української землі
Наприкінці вересня, після успішної бойової роботи на Харківщині, підрозділ воїна на псевдо «Ваха» направили на Бахмутський напрямок.
— Кодема, Курдюмівка та інші селища-супутники Бахмута — там ми успішно билися з росіянами. Кожну секунду всі ми ризикували й часто ворожі кулі летіли з усіх боків. Але про це особливо не задумувалися. Нам було важливо звільнити бодай метр української землі, а решта — не мало значення, — розповів воїн-десантник.
На жаль, на початку жовтня 2022-го у солдата Сабіашвілі загострилися старі хвороби. Польове життя поступово далося взнаки.
— Почало темніти в очах, паморочилася голова, раптово виникав біль у голові тощо. Повірте, це дуже заважало воювати. Я не хотів полишати товаришів, але мій командир, дізнавшись про проблеми зі здоров’ям, наполіг, щоб я звернувся до медиків. В результаті всю осінь та початок зими пролежав у двох військових госпіталях. Окрім лікування гіпертонії, мені ще зробили кілька операцій, — із сумом розповів чоловік.
Через стан здоров’я перевели з бойової бригади
У лютому поточного року відбулося засідання ВЛК, на якому армійцю заборонили служити в бойових частинах.
Спочатку «Ваху» перевели до навчального центру ДШВ. Проте в тилових підрозділах місця для нього не знайшлося. Тому пізніше його направили служити до підрозділу охорони одного з ТЦК та СП, розташованого на Харківщині.
— Головними своїми нагородами на війні вважаю можливість принести користь своєму народові. Про звільнення населених пунктів від ворогів також можна колись розповісти дітям і онукам. Вірю, що після звільнення України Грузія також зможе вигнати окупантів. Тож я пишаюся, що своїми діями допомагаю двом рідним для мене державам, — наостанок сказав солдат Вахтанг Сабіашвілі.
Фото автора та з власного архіву «Вахи»
