Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
За даними соціологічних опитувань значний відсоток ветеранів російсько-української війни прагнуть розпочати власний бізнес після служби. Державні гранти від Українського ветеранського фонду — це гарна можливість залучити додаткові кошти для розвитку власної справи. Як втілити бізнес-ідеї, отримати грант і досягти успіху, кореспондентці АрміяInform розповів ветеран російсько-української війни та засновник бренду Ветераномеблі Василь Семків.
Василь Семків — ветеран російсько-української війни, член Асоціації підприємців-ветеранів АТО. Проходив службу у Збройних Силах України, був навідником та командиром гармати у артилерійській бригаді, дістав поранення, але продовжив службу до 2019 року, звільнився зі служби за станом здоров’я.
— Розкажіть, будь ласка, як розпочався ваш бізнес?
— Я займався меблями і до війни, у 2010 році зареєструвався як ФОП, спочатку працював зі столяркою, займався реставрацією іконостасів, згодом виготовляв корпусні меблі, а потім у 2015 році мобілізувався.
Марка Ветераномеблі з’явилася несподівано: ми подавалися на грант від Міжнародної організації з міграції. Це була невелика сума, до тисячі євро, і ми не отримали той грант, натомість в процесі я багато почерпнув під час спілкування зі спікерами МОМ, і це стало поштовхом для створення власного бренду. Власне, один зі спікерів і запропонував назву Ветераномеблі. «Ти —ветеран і ти робиш меблі», — якщо дослівно. Зараз ми вже зареєстрували її як торгову марку. Спочатку було важкувато, бо щойно ми зареєстрували марку, запустили соцмережі — почалось широкомасштабне вторгнення. Я планував повернутись до ЗСУ, думав бути тут корисним, але не склалося. Як людина з інвалідністю я міг виїхати, ми це обговорили в родині, дружина сказала одразу: ми залишаємося в Україні. Тоді ми вирішили працювати далі. Добре, що вже є результат. Гасло нашого бізнесу: «Ми конвертуємо вашу довіру в нашу репутацію». Ми створюємо корпусні меблі за індивідуальним замовленням, і для нас найважливіше, щоб замовник був задоволений нашими виробами. Дуже приємно, коли люди звертаються вдруге і втретє, або за рекомендацією інших клієнтів. Здебільшого зараз працюємо у західному регіоні країни, а цех розташований в Тернополі.
— Складно було повертатися до цивільного життя і роботи після військової служби?
— Коли я звільнився з армії, проходив реабілітацію, то довгий час шукав себе, не знав, в якій сфері себе реалізувати. Фактично мій друг, з яким ми зараз працюємо, мотивував мене знову проєктувати меблі й розвиватися в цьому напрямку. Він все життя займається меблями і запропонував мені зробити для нього кілька проєктів. Так і почали працювати. Він досвідчений технолог, заходячи в приміщення, вже бачить, як адаптувати меблі до приміщення, як приховати недоліки та використати кожен сантиметр простору. А оскільки люди здебільшого сприймають візуально, тому у нас вийшов хороший тандем: він технолог, я проєктувальник. У нас досить добре вдається працювати на цьому етапі. І ще важливу роль в нашій команді виконує моя дружина, вона займається просуванням у соцмережах, рекламою, документами.
— Розкажіть, як ви подали заявку на грант від Українського ветеранського фонду?
— Це була конкурсна програма фінансування «Варто.Підтримка ветеранського бізнесу». Щиро кажучи, було складно, участю в цьому проєкті я завдячую своїй дружині, вона мені дуже допомогла, сам я б не впорався, оскільки необхідно подати багато документації, заявку з обґрунтуваннями, скласти кошторис тощо. Я просто фізично не встигав все це зробити, тому що робота із замовниками та в цеху забирає практично весь мій час. Крім того, складність полягала в тому, що після контузії мені трохи важко опрацювати одразу великий обсяг інформації. Чесно кажучи, дружина і запропонувала податись на грант, я досить скептично поставився до такої ідеї, адже не вірив, що це можливо, здавалося, що без корупційної складової не обійдеться. Але вона переконала: поки не спробуєш, не дізнаєшся. Ми подалися, заповнили аплікаційну заявку (як попередній бізнес-план), склали кошторис і пройшли перший етап перевірок, антикорупційну перевірку, технічний відбір і далі почали детальніше працювати над цим грантом, підготувались до захисту перед експертами.
— Як пройшов захист бізнес-плану?
— На захисті я думав, що все провалив, експерти ставили багато питань. А за два тижні виявилось, що ми серед переможців — досі не віриться. Звісно ще все це не запрацювало повною мірою, обладнання на етапі постачань, оновлений цех ще не запущений. Хочу зазначити, що Український ветеранський фонд нам дуже допоміг і на етапі подання заявки, і на теперішньому етапі вони надають консультації і щодо кошторису, і щодо бухгалтерської документації, адже це бюджетні кошти і вони мають витрачатися з окремого рахунку на чітко прописані в кошторисі позиції. Скажімо, якщо це форматно-розкрійний верстат, то ми не можемо купити за ці кошти свердлильно-присадний верстат чи за іншою ціною. Всі зміни потрібно вносити в кошторис і в бізнес-план та звітувати про всі витрачені кошти. Водночас УВФ проводить різні воркшопи та лекції і це дозволяє нам підвищити свій рівень — для нашого бізнесу це насправді квантовий стрибок, про який ми навіть не могли мріяти.
— Яка сума гранту і як ви використаєте кошти?
— Ми подалися на суму — мільйон вісімсот тисяч гривень. На ці кошти ми замовили обладнання: форматно-розкрійний, крайколичкувальний та свердлильно-присадний верстати, компресор до них і потужний ноутбук для візуалізації проєктів. Це найнеобхідніше обладнання, щоб меблевий бізнес працював ефективно. Ще було закладено кошти на оренду приміщення на рік, але експерти порадили змінити на пів року, адже бізнес має працювати так, щоб покривати оренду приміщення. Це досить непоганий старт. Якби ми брали такі кошти в кредит чи лізинг, то довелось би відпрацювати і віддати, а грант на розвиток — надзвичайна можливість, його не потрібно повертати. Якби УВФ нам не допоміг, ми би продовжили працювати, як раніше: у старенькому маленькому приміщенні, замовляли б порізку та кромкування матеріалів у підрядників, збирали б меблі в тісному цеху, везли на об’єкт та монтували у замовника. А за допомогою гранту ми запустимо своє виробництво, де зможемо робити все з нуля на одній локації, це дозволить контролювати всі технологічні процеси, покращити якість продукції та збільшити кількість замовлень і, відповідно, прибутку.
Насправді Український ветеранський фонд нам дуже допоміг. Зараз ми реалізовуємо перший етап цього гранту, подаємо звітність за цей етап і приступаємо до другого. Вже деяке обладнання закупили, наразі чекаємо на його поставку. Крім того, ми переїжджаємо в гарне велике приміщення, де буде наш цех, встановимо нові верстати і відбуватиметься виробництво. Завдяки гранту ми також заклали кошти на рекламну кампанію та розробку нашого веб-сайту. Реклама дійсно працює і добра репутація має величезне значення, цьому ми приділяємо особливу увагу. Водночас ми помітили, що є лояльність до ветеранів з боку замовників. Часом клієнти кажуть: нам не важлива вартість, головне, щоб це виготовили ветерани. І це круто.
— Умови отримання гранту передбачали працевлаштування ветеранів?
— Ми запланували працевлаштувати кілька осіб, зокрема ветеранів чи людей з інвалідністю, адже у гранті обов’язковою є соціальна складова. Також задекларували про те, що віддаватимемо 10% прибутку на підтримку армії та надаватимемо знижки на свої послуги ветеранам та членам їхніх сімей. Український ветеранський фонд надає грант, щоб ветеранський бізнес розвивався, але чітких критеріїв, пописаних в договорі щодо працевлаштування людей, немає. У нас, як і в усіх, напевне, є певні проблеми з кадрами, адже дуже важко знайти потрібних фахівців, ми потребуємо хоча б двох спеціалістів, які могли б працювати в цеху. Ми шукаємо працівників, але натомість звертаються багато людей, які хочуть вчитися виготовляти меблі та не мають досвіду. Тож поки ми працюємо по 16-18 годин на добу, зранку — в цеху, ввечері їдемо на заміри до замовників, увечері-вночі займаємось проєктуванням.
До облаштування цеху маємо ще трохи часу, сподіваємось за цей період знайти потрібний персонал. Коли я сам звільнився з армії, то дуже довго себе шукав, звичайно, пройшов реабілітацію, а водночас пробував себе в різних галузях і зрозумів, що мене не дратує лише ця робота. Особливо подобається займатись проєктуванням, для мене це як реабілітація. Тож якщо знайдеться людина, яка вже мала справу з меблями, скажімо, ветеран після поранення, то це навіть може йому допомогти.
— Що б ви порадили ветеранам, які лише замислюються над створенням власного бізнесу?
— Завжди використовуйте можливості, пробуйте і не вагайтесь. Іноді потрібно ризикувати. Часом необхідно вийти за межі своєї зони комфорту, але воно того варте. Успіх просто так не прийде, треба наполегливо працювати. Завжди треба використовувати можливості, інакше не буде поступу. Життя завжди пропонує можливості, варто їх використати. І це порада для всіх ветеранів — якщо є можливість — спробуйте свої сили.
